У двері загупали кулаком.
— Відчиняй, ліснику!
Цикнувши на Жужу, Андрій ухопив її за нашийник і відчинив. Приїжджих було троє. Двоє трималися біля снігоходів, світили ліхтарями; до дверей попрямував третій — високий, у шоломі з відкинутим склом. Чорна маска приховувала пів обличчя. Шапки під шоломом не було, волосся прилипло до лоба, а перегаром тягнуло за три кроки.
— Тут баба не з’являлася? З немовлям, молода, у білому?
— У таку хуртовину? Ти на себе подивися: напився й річкою катаєшся. Провалишся — аж у травні знайдуть.
— За собою стеж. Була тут чи ні?
— Не було нікого. Я ще звечора сплю.
Відвідувач зазирав йому через плече: у хаті було світло, на столі лежали лижі. Андрій залишався на порозі, втримуючи собаку, яка все виривалася з-під руки.
— А світло чого не гасиш, якщо спиш?
— Генератор працює. Акумулятори розряджаю, щоб не замерзли. Тут казенний лісовий пост, без господаря входити не можна. Та й при господареві — теж, коли серед ночі п’яним заявляєшся.
Хлопець присунувся. Молодий, широкоплечий, він на пів голови височів над Андрієм. У прорізі маски виднілися каламутні очі; злості в них не було, радше розгубленість.
— Якщо обманюєш, ліснику…
Тут Андрій помітив біля ніжки столу рожеву смужку атласу. Стрічечка відірвалася від конверта під час переповивання й упала на підлогу. Тепер вона лежала під лампочкою, в усіх на видноті.
Він переступив поріг назовні, затуливши собою вхід.
— Іди геть. Поки ще можеш піти на своїх ногах.
Хлопець забарився, сплюнув у сніг.
— Ну гаразд. Уранці батько приїде, матір привезе й дільничного. Знайдемо, нікуди не дінеться. Багато вона пішки пройде?
На сходинках він хитнувся, потім попрямував до снігохода. Андрій помітив, що він трохи накульгує на праву ногу — наче чобіт тисне. Уже сідаючи, хлопець озирнувся й надовго затримав погляд на вікні, де горіла гасова лампа.
Знову заревіли мотори. Три промені фар повернули до річки й почали віддалятися.
Андрій замкнув двері засувом, підняв стрічечку й відчинив дверцята закутка. У спекотному кутку вона сиділа бліда, мокра, з донькою, що заснула біля грудей.
— Поїхали.
Вона спробувала підвестися, але ноги підігнулися. Андрій підхопив її й довів до ліжка. Потім повернувся до лави, сів на самий краєчок. Рожева стрічечка залишалася в нього в руці; він тримав її й довго не вставав. Після від’їзду снігоходів йому все ще було не по собі, хоча до бійки справа так і не дійшла. І тривожив його навіть не сам п’яний хлопець, який щойно стояв біля дверей. Андрій згадував, як той говорив. У голосі чулося щось знайоме, наче багато років тому він уже чув його. Пояснити цю знайомість він не міг: голос пам’ятався, а де й коли звучав раніше — пригадати не вдавалося.
— Андрію, ви ще не спите? — покликала Катя з-за фіранки.
— Ні.
— Можна вас запитати? Ви тут і справді самі? Зовсім?
— Сам. Батька шість років як немає, дід ще раніше помер.
— А мати?
Відповів він не одразу.
— Пішла вона. Мені тоді п’ять було. Теж зима стояла. Тієї зимової ночі вона пішла на легких дідових лижах, підбитих камусом. До траси звідси дев’ять кілометрів. Уранці лижі знайшли біля зупинки, до стіни прихилені. А вона першим автобусом до Горобиновця поїхала. Батько сказав — до багатого. Відтоді я її не бачив.
— Ви не пробували шукати?
— Не пробував.
— Чому?
Він покрутив стрічечку в пальцях.
— Навіщо шукати людину, яка сама тебе покинула?
За фіранкою не відповідали. Андрій уже вирішив, що Катя заснула, коли приблизно за хвилину почув:
— А я ж теж сьогодні пішла з власної волі.
— Ви доньку із собою взяли. Це зовсім інше.
Стрічечку він залишив біля лиж. Підвівся, перевірив засув і підійшов до вікна. Над річкою між хмарами, що розходилися, з’явився місяць; хуртовина вщухала. По той бік, за темною смугою бору, світився «Вересковий притулок». Андрій усе життя прожив тут, ці вогні бачив щоночі, а за останні два роки жодного разу про них не замислився.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.