Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Андрій прихистив на лісовому посту матір із маленькою донькою, не знаючи, що ця ніч пов’язана з його минулим

Частина 4 з 18

Максим був сином лісоторговця Геннадія Чернова, який приїхав з іншого міста й два роки тому купив «Вересковий притулок». Жив із батьком на базі, допомагав, супроводжував гостей на полюванні та риболовлі. Веселий, щедрий, носив Каті польові квіти. Одного разу розлитою річкою привіз їх човном до аптечного ґанку — вся площа дивилася.

— Хороший він був, правда. Таким, як тепер, він був не завжди, не думайте.

— Я нічого не думаю.

— Батька він боїться. Спочатку я не розуміла. Геннадій Артемович і голосу на нього не підвищує. Тільки гляне й тихо, при всіх: «Ну що, бракований, знову не впорався?» Потім Максим п’є. А п’яного наче підміняють. — Катя поправила конверт. — Уперше вдарив, коли я на сьомому місяці ходила. Потім плакав, навколішки ставав. Пробачила я. Коли донька народилася, він із нею сидів, співав, ночами колисав, чесне слово. Я в цей час спала.

Вона вела далі тим самим голосом:

— Потім свекор завів: не наша порода, очі інші, ніс інший, перевірити б треба. І Максим щовечора питав, від кого вона. Я відповідала: від тебе, дурню, від кого ще, я ні з ким ніколи не була. Повірить. Уранці батько знову йому скаже — і все спочатку.

— Навіщо ж тоді заміж погодилися?

Катя повернулася до Андрія.

— А куди діватися? Квартира після бабусі залишилася, одна кімната на другому поверсі, дах тече. Пенсії більше немає, тільки допомога на дитину. Максим обіцяв: одружимося — інакше заживемо. Мовляв, батько заспокоїться, коли все законно буде. Я повірила. Думала, доньці батько потрібен.

Весілля спочатку йшло добре. Гості кричали «гірко», Максим тримався, майже не пив. Коли дівчинку віднесли до дитячої переодягнути, Геннадій пішов слідом. Катя бачила з-за дверей, як він розгорнув пелюшку, взяв маленьку ніжку й довго розглядав пальці. Потім глянув на дружину, яка стояла у дверях, і тихенько щось сказав. Слів Катя не розібрала. Свекруха стала біла, як скатертина.

Увечері гості розійшлися по будиночках. Геннадій прийшов до Максима, вони залишилися вдвох випивати. Катя чула сміх свекра. Після того як він пішов, чоловік увійшов до спальні.

— Знову спитав, від кого дитина, — продовжила Катя. — Я сказала: твоя. Тут він схопив мене за руку, затрусив. Донька закричала. Він до ліжечка підійшов, підняв її… За сорочечку, як кошеня. Сказав: «Завтра відвезу її до дитячого будинку, нехай там свого батька шукає».

Андрій не рухався.

— Я кинулася на нього, а він віджбурнув, — продовжила Катя. — Об комод ударилася. Свекруха ввійшла, до нього кинулася, він її штовхнув у двері, вона впала. А сам раптом на підлогу сів і заплакав. Потім там-таки, біля ліжечка, і заснув.

— І ви пішли?

— Підвівшись, свекруха дістала доньку з ліжечка й закутала в конверт. Цей конверт вона сама пошила, набивши пухом зі своєї старої куртки. Передала мені дитину, потім зняла з вішака пуховик Максима й поставила переді мною його чоботи. Вивела мене через веранду, де лижі стоять. Питаю її: куди мені тепер, у таку хуртовину, серед ночі? Вона показала за річку й каже: «Бачиш, там світиться? Туди й іди. Тебе там не віддадуть, ні з ким там такого ніколи не робили».

Андрій повільно підвів голову.

— Саме так сказала?

— Так і сказала. Не знаю чому. Може, вона вас знає?

— Можливо. Тут усі мене знають. Минулої осені на базі гостей штрафував — глушня стріляли, коли сезон був закритий.

Договорити Андрій не встиг: Жужа схопилася від печі й із гавкотом кинулася до дверей. Дівчинка здригнулася в конверті. За собачим гавкотом чулися мотори — два, а може, три. Снігоходи. Вони наближалися від річки просто до лісового поста, і навіть хуртовина, що вщухала, вже не заглушала їхнього ревіння.

— Це він! — Катя схопилася, притискаючи до себе доньку.

— У підпілля… Ні, ви там замерзнете. Ідіть сюди.

Андрій заштовхнув її в дідів закуток за піччю й дав кожух. За дощаними дверцятами, серед валянків, що сохли, і березових віників, було тісно, спекотно, пахло лазнею. Катя опустилася навпочіпки в кутку, обхопивши конверт.

— Якщо закричить, одразу годуйте, — сказав Андрій. — Як хочете, тільки не давайте їй плакати.

Зачинивши дверцята, Андрій оглянув хату. Від печі полетіли під лаву туфлі; з мотузки він зірвав мокрі колготки й кинув у піч. Величезні болотяні чоботи відніс у сіни й поставив біля своїх, наче там їм і місце було. З кутка забрав фату, запхав у банку з клеєм. Шпильки. Усі двадцять він згріб із краю столу в долоню й сховав у кишеню…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики