Він вийшов і запнув ситцеву фіранку, що залишилася ще від бабусі. За столом усе було як раніше: незакінчені лижі, клей, що вже взявся кіркою. Дивлячись на крижані візерунки на шибці, Андрій думав про незнайомку. Навіть прізвища її не дізнався, про чоловіка нічого не відав. І чи правду вона розповіла, теж не знав.
Може, випила на весіллі й сама пішла з дитиною в таку погоду. Трапляється ж. І синці бувають із різних причин. Та тут перед ним знову постали туфлі, втиснуті у величезні чоботи, і жінка посеред темної річки, яка чекає, поки крізь сніг проступить світло.
За фіранкою дівчинка тихо сопіла біля грудей. Андрій підвівся, узяв гасову лампу й переніс її зі столу на підвіконня — звідси з річки краще видно.
Пояснити собі цей вчинок він не міг. Хіба що ще комусь трапиться йти зимником, коли йти більше нікуди.
Батько теж щоночі залишав на вікні лампу — вісімнадцять років, до смерті. Навіть після того, як з’явився генератор і можна було користуватися електрикою. Маленький Андрій вважав, що вогонь потрібен заблукалим мисливцям. Подорослішавши, зрозумів, що річ не в мисливцях, а згодом перестав про це міркувати. Батько помер шість років тому, і відтоді лампу ставив він сам, не ставлячи собі запитань.
Близько першої ночі з-за перегородки долинув крик, від якого Андрій схопився з лави, спросоння не відразу впізнавши хату. Катя шепотіла доньці, гойдала, а та кричала дедалі розпачливіше, захлинаючись.
Він відсунув фіранку. Катя сиділа на ліжку з дитиною, бліда, ледве тримаючи розплющеними очі, що злипалися.
— Мокра вона. А я пелюшок не взяла… Узагалі нічого. Тільки цей конверт.
— Знайдемо, у що загорнути. Лягайте, ви її не втримаєте. Сам переповию.
— Ви вмієте?
— Поки що ні. Навчуся.
У комоді лежали бабусині наволочки: м’який ситець від прання став майже прозорим. Андрій дістав їх разом із чистим лляним рушником і розклав біля печі на столі, де найтепліше. Катя стежила за ним із ліжка. Він бачив, як страшно їй передавати доньку незнайомому чолов’язі у ватянці, але голова в неї вже хилилася. Довелося віддати.
Мокра наскрізь дівчинка розчервонілася й сердилася. Андрій стягнув повзунки, обтер її теплим рушником, як витирають цуценят. Крик раптом урвався: знизу на нього дивилися круглі темні очі. Маля переводило погляд із нього на лампочку над столом, ніби думало про своє.
— От бачиш. А галасу скільки було.
Він трохи підняв її праву ніжку, збираючись підсунути наволочку, і завмер. Другий і третій пальчики зрослися до половини, наче між ними натягнули тонку шкіряну перетинку. Андрій перевірив ліву ступню. Те саме.
Він сам не зрозумів, чого всміхнувся. У нього на обох ногах була така сама перетинка. У батька теж, і в Костянтина. Дід казав: у Шульги лапа гусяча, щоб болотом ходити й не тонути. Селяни жартували про лапу Шульги. Хлопчаком Андрій соромився роздягатися на річці, потім звик. Лікарі пояснювали, що шкоди немає, таке передається у спадок.
— Ти диви, гусеня. Як у мене, — сказав Андрій.
— Що там? — Голос Каті долинув з-за фіранки, ще сонний.
— Два пальчики на ніжках зрослися.
— У чоловіка такі. Каже, родинне в них. — Вона ненадовго замовкла. — А свекор чомусь злиться, коли побачить. Сьогодні теж побачив.
Андрій відповідати не став. Хіба мало людей із такими пальцями. Незграбно загорнув дитину спочатку в наволочку, потім у рушник і поклав у конверт. Дівчинка побурчала, заснула; він відніс її матері.
Катя лежала з розплющеними очима.
— Ви сказали, свекор сьогодні побачив. Що після цього сталося? — неголосно запитав Андрій.
Відповіді довго не було. Потім Катя заговорила, дивлячись у стелю. Голос звучав рівно, наче йшлося про когось іншого.
Виросла вона в Горобиновці, у бабусі. Батьків не пам’ятала: коли їй було три роки, мати подалася на заробітки до столиці й не повернулася. Бабусі не стало два роки тому. Після школи Катя вивчилася в обласному центрі на фармацевтку, влаштувалася в аптеку біля церкви, на площі.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.