Життя без прикрасДо хвіртки вона спустилася сама. Засув залишила закритим.
— Доброї ночі. З якого приводу приїхали?
Чоловік із текою відповів ввічливою усмішкою.
— Савчук Ігор Романович, психіатр центру «Точка опори». Прошу вас не тривожитися. Родичі звернулися до нас: є підстави підозрювати загострення в людини, яка зараз у вашому домі. Заберемо її на обстеження, тільки й усього.
— Про яку людину йдеться?
— Про чоловіка, який тут живе, — промовив Савчук після короткого замішання.
— Тут зі мною живе мій чоловік, Денис Павлович Бондар, — виразно, голосно сказала Іра, дивлячись в об’єктив і на лікаря за телефоном. — Ви його лікували? Він у вас під наглядом? Медична картка на нього є?
Лікар не відповідав. Двоє санітарів перезирнулися.
— Можливо, вам потрібна інша людина? — продовжила Іра. — Тоді назвіть її ім’я. Запис триває.
Відповіді знову не було. Іра бачила в очах Савчука розрахунок. Назвати Максима — визнати, що на реєстрації кілька днів тому стояв не Денис. Визнати власну участь у підміні — участь лікаря, який на чуже замовлення тримав Максима на таблетках. Не назвати — доведеться поїхати ні з чим.
— Ігорю Романовичу, ще одне, — продовжила вона тихіше. — Порядок надання психіатричної допомоги мені добре відомий. Без згоди госпіталізують за прямої небезпеки, і рішення ухвалює суд. Спробуєте перелізти через паркан — викличу поліцію. Вранці адвокатка отримає це відео. Запис дзвінка Дениса Бондаря, який обіцяв братові, що ви за ним скучили, у неї теж буде.
Навіть у темряві було видно, як зблід Савчук. Він розкрив теку, одразу ж закрив і кинув санітарам:
— Виклик помилковий. Їдемо.
Мікроавтобус розвернувся й зник за поворотом. Іра дочекалася біля хвіртки, доки стихне двигун. Лише тоді помітила, що в неї тремтять руки.
Максим сидів на підлозі коридору, обхопивши коліна. Вона опустилася поруч, не торкаючись його. Свої руки поклала на коліна — там, де він міг їх бачити.
— Поїхали. Тут тебе ніхто не зачепить. Чуєш мене? Ніхто.
Він довго дивився в темряву перед собою, перш ніж заговорити.
— За мене раніше ніхто не заступався.
Іра не стала відповідати. До світанку вона залишалася поруч із ним.
На початку дев’ятої за хвірткою знову зупинилися. Готова вже до всього, Іра визирнула й побачила літню жінку з великою картатою сумкою. Стьобана куртка, хустка; жінка важко дихала, мабуть, діставалася пішки від автобусної зупинки. Максим, помітивши її, кинувся до дверей.
Це була Раїса Григорівна, яка багато років куховарила в домі Бондарів. Близнюків вона няньчила ще малюками, які повзали по кухні. Згодом Іра дізналася: в усьому домі лише ця жінка ніколи не називала Максима дурником.
Раїса Григорівна міцно обійняла його, як сина. Потім відсторонилася й подивилася на Іру.
— Отже, ви Ірина. Ось ви яка… Максик ще рік тому про вас розповідав, пошепки в мене на кухні. Я відразу зрозуміла, що на реєстрації був Макс, а не Дениско. Оксана мені тоді наказала з кухні ні кроку. — Поставивши сумку на стіл, вона вийняла згорток у чистому рушнику. — Учора ввечері чула її розмову з лікарем, за дверима стояла. Вона кричала: вночі Макса заберуть, у суботу Денис повернеться, і все знову буде як належить. Потім зла пішла спати. А сейф закрити забула.
Вона розгорнула рушник. Усередині лежали паспорт у потертій обкладинці й старі зошити, списані до останньої сторінки.
— Паспорт Макса. І зошити його — їх вона на антресоль сховала. Хай тепер що завгодно буде, більше я на це дивитися не можу, — продовжила Раїса Григорівна.
Іра розкрила перший-ліпший зошит. Із пожовклої сторінки на неї дивився «Хвойний вінець». П’ять років тому за цей терем «Бондар дім» отримав обласну премію, а Денис роздавав інтерв’ю. У кутку малюнка стояв підпис Максима. Дата передувала премії на півтора року.
Об одинадцятій ранку вони були вже в іншої нотаріуски в місті. Немолода спокійна жінка не знала ні Оксани Петрівни, ні її друзів. Вона уважно перевірила паспорт, потім довідку про інвалідність, яку Максим сам поклав перед нею.
— Максиме Павловичу, мені необхідно переконатися, що зміст ваших дій вам зрозумілий. Розкажіть своїми словами, навіщо прийшли.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.