Життя без прикрас— Живий іще, братику? — Денис говорив весело, без жодного напруження; за його голосом чулися музика й плескіт води. — Мати скаржиться, що ти мене ганьбиш. Що ти там написав у нотаріуса? Хто тобі взагалі дозволив щось писати?
Відповіді не було. Іра дивилася на Максима: у нього тремтіла щелепа.
— Так і мовчатимеш? — хмикнув Денис. — Тоді слухай. Ця дурепа вперлася, мати її дотиснути не може. Зате ти тихий, нещасний, таких вона жаліє. От і пожалій її як слід, зрозумів? Мені потрібен її підпис до середи. Аванс Лісовського вже давно витратили. Зірвемо угоду — він нас із судів не випустить. Земля — єдиний вихід. — Денис замовк, наче чекав відповіді, потім засміявся. — Хоч кивни мені в слухавку. Хоча так, не вийде. Гаразд, закінчуємо, Марина кличе. Прилечу в суботу, раніше, ніж збирався. Готуйся повертатися до своєї кімнати. І без вибриків — Ігор Романович уже за тобою скучив.
У слухавці загуло. Максим не одразу поклав телефон на стіл. Іра дотяглася до нього, зупинила запис, зберегла його й переслала копію Ользі.
— Він завжди дозволяє собі так із тобою розмовляти?
Максим кивнув. Очей на неї не звів, але відповів уголос, без «ключа», майже не затнувшись:
— Із самого дитинства.
У середу рівно опівдні перед хвірткою зупинився темний позашляховик. Богдан Костянтинович Лісовський вирішив більше не чекати паперів і приїхав особисто. Іра вийшла назустріч. Він коротко, міцно потиснув їй руку.
— Ірино Олексіївно, вибачте, що без запрошення. Я звик говорити прямо: термін сьогодні спливає, а ваша свекруха тільки обіцяє — ось-ось, ось-ось. Захотілося самому побачити і землю, і вас.
Вона показала йому ділянку: провела вздовж старого саду, до сосен, до річки. Лісовський майже не говорив, уважно оглядав усе, як оглядають товар. Повертаючись, затримався біля ґанку. Нова сходинка вирізнялася світлим, свіжим деревом, а на поручнях лежав олівцевий ескіз: двоярусний терем із вежкою та галереєю.
— Новий проєкт? — Лісовський підняв аркуш і подивився на Максима, який стояв біля сараю з рубанком. — Денисе Павловичу, поясніть мені як фахівець. Галерею ви на консолях винесли метра на півтора. Дві зими мине — не провисне?
Іра перестала дихати. Максим підійшов, узяв у Лісовського олівець і перевернув аркуш. Замість пояснень на звороті швидко з’явилися брус, випуск, підкіс, з’єднання врубкою — точний вузол із розмірами. Максим указав олівцем на одне місце й дописав: «Навантаження тут передається на зруб. Галерея триматиметься міцно».
Лісовський довго вивчав креслення. Коли знову глянув на Максима, у погляді з’явилася особлива уважність.
— Ось що дивно, Денисе Павловичу, — промовив він неквапно. — Ми пів року ведемо переговори. Питаю про конструкцію — щоразу чую, що ваші інженери все опрацюють. А зараз ви за хвилину дали рішення.
Максим опустив очі. Іра ступила вперед.
— Богдане Костянтиновичу, про головне я скажу вам сама. Землю я не продаю. У спільну власність передавати її теж не збираюся — ні зараз, ні будь-коли ще. Якщо вам дали інші обіцянки, отже, вас обдурили. Але обіцяла не я.
Помовчавши, Лісовський обережно склав аркуш і віддав Максимові.
— Дякую за чесну відповідь, Ірино Олексіївно. Не часто таке почуєш. — Він попрямував до машини, але біля хвіртки обернувся. — Я зі свого боку теж скажу без манівців: аванс за договором вимагатиму повернути. Знадобиться — звернуся до суду. Оксані Петрівні передайте.
Увечері Іра залишила без відповіді всі три дзвінки Оксани Петрівни. Четвертим зверненням стало повідомлення: «Ти пошкодуєш».
О другій годині ночі по стелі ковзнуло світло автомобільних фар і розбудило її. З вікна було видно білий мікроавтобус біля хвіртки — без написів і розпізнавальних знаків. Двоє кремезних чоловіків, які вийшли з нього, були одягнені у світлу медичну форму. За ними з’явився невисокий чоловік в окулярах; під пахвою він тримав шкіряну теку. Іра ніколи раніше його не зустрічала, але відразу зрозуміла, хто приїхав.
Накинувши кофту, вона взяла телефон, увімкнула відеозапис і вийшла на ґанок. Максим уже стояв у дверях своєї кімнати. Зблідле обличчя, нерухомий погляд; спиною він притискався до стіни й наче зовсім не дихав.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.