Я збиралася купити квартиру за власні гроші, але наречений зажадав відкласти угоду до весілля

— П’ять мільйонів за ковбасу? — Оксана ледь нахилила голову. — Пощастило тобі з покупкою. Елітна, мабуть. Із м’яса єдинорога.

— Не перекручуй моїх слів! — кулак Віктора гупнув по одвірку, і двері відгукнулися жалібним скрипом. — Я майбутній голова сім’ї. Вимагаю, щоб ти мене поважала й довіряла мені.

— Голово, звільни прохід. Я вже запізнююся.

Протискаючись, Оксана зачепила його плечем. У коридорі потягнулася до тумбочки, відкрила звичну скриньку з документами.

Порожньо.

Вона завмерла над піднятою кришкою. Злості не було — працював холодний розрахунок, як під час вибору пігменту для особливо складної шкіри. Оксана повернулася до Віктора.

Тепер він спирався спиною на стіну коридору, схрестивши щиколотки. Шкірився, як бешкетний першокласник, що встиг сховати чужий пенал.

— Загубила щось, кохана? — проспівав він. — А раптом всесвіт тобі знак подає? Мовляв, відклади покупку.

Оксана без слів зняла пальто й повернула його на гачок.

— Паспорт, — промовила вона зовсім рівно.

— Звідки мені знати? У тебе все вічно розкидано. Подивися на роботі, може, там залишила.

Суперечки не було. Ні крику, ні тупоту, ні погроз. Оксана пройшлася квартирою, мов торнадо, і за цим видовищем можна було спостерігати зачаровано: її рух речами Віктора лишався суворо послідовним, від шухляди до шухляди, від полиці до полиці.

Вміст кошика для білизни вона витрусила на килим, перевернула стопку ігрових журналів, потім спорожнила його рюкзак. Флешки, зарядки, зім’яті чеки й старі жуйки розлетілися по підлозі.

— Гей, ти що влаштувала? Зовсім ненормальна? — Віктор уже не шкірився. Метушився серед розкиданого, намагався щось підібрати.

Оксана мовчки дійшла до стійки для взуття. Його важкий зимовий черевик на товстій підошві пахнув вогкістю. Рука пірнула всередину, глибоко, і пальці натрапили на цупку картонну обкладинку.

Паспорт.

Вона витягла його, змахнула порошинку з бордової обкладинки й подивилася на Віктора. Таким поглядом можна було різати скло. Він ковтнув; кадик ковзнув угору й униз.

— Випадково туди впав, — видав він.

Брехня була геніальна своєю тупістю. Якщо гравітація навчилася сама запихати паспорти вглиб носків чужих черевиків, цьому відкриттю належала Нобелівська премія з фізики.

Оксана сховала документ у внутрішню кишеню куртки, одяглася й натягла черевики. Уже взявшись за дверну ручку, сказала: