Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Я тяжко зітхнув.

— Звернися до Павла.

— І сам йому не дзвони. Чуєш? Він сварить тебе з родиною.

— Максиме, я втомився. Відкладемо до завтра.

Я завершив розмову. Через годину Павло повідомив про нову вимогу фонду: Максим має офіційно підтвердити забезпечення своєї позики. Юристи кредитора вже отримали наше повідомлення про підроблені документи; подальше фінансування фірми зупинили й розпочали внутрішню перевірку.

— Установлять, що застави не існує, і вимагатимуть усю суму назад. А повертати Максимові нічого, — сказав Павло.

— Що з Іриною?

— Вона встигла вивести частину коштів. Слідство надіслало запити до банків. Якщо гроші ще на її рахунках, операції зупинять.

Денний відеодзвінок Оксани я збирався записати через захищену систему й заздалегідь попередив про це Зайцева. Він просив не змінювати звичної манери розмови: ні прямих звинувачень, ні підозрілих запитань.

У кабінеті я запнув штори, розстебнув комір сорочки й протер лоба вологою серветкою. Відображення на екрані показувало втомлену, нездорову людину.

Оксана сиділа на готельному балконі. Море за її спиною сяяло, обличчя прикривали широкий капелюх і великі темні окуляри; у руці був високий келих із яскравим напоєм.

— Боже, Аркаші, на тебе страшно дивитися, — сказала вона замість привітання.

— Трохи втомився.

— Знову займався роботою?

— Майже не вставав увесь день. Геть немає сил.

Вона зняла окуляри й присунулася до екрана, роздивляючись мене.

— А щоранку капсули п’єш? Саме дві?

— П’ю.

Оксана помітно заспокоїлася.

— Я попереджала: одразу результату не буде. Організмові потрібен час на перебудову.

— Буває, що після них живіт болить.

— Це нормально. Не треба шукати в себе хвороби.

— Вони точно безпечні?

Вона роздратовано махнула рукою.

— Кілька місяців добирала саме цей склад. Особисто замовила через закордонну клініку, перевірила упаковку, розподілила дози. Нічого, крім натуральних компонентів, там немає.

— Може, до твого приїзду обійтися без них?

— Навіть не думай! — Різкість відповіді вона відразу приховала за м’якшим голосом. — Любий, курс не можна переривати. Дай слово, що щодня прийматимеш дві.

— Даю. Доп’ю до останньої все, що ти залишила.

На записі залишилося її власне зізнання: замовлення, зберігання капсул, визначення дозування. Я притиснув руку до грудей і закашлявся, потім кілька разів глибоко вдихнув, удаючи, що мені бракує повітря.

— Що сталося?

— У грудях тисне. І рука німіє.

На її обличчі майнув вираз, якого вона не встигла приховати. Тривоги в ньому не було — радше полегшення людини, яка переконалася, що розрахунок справдився.

— Тобі б лягти.

— Може, лікаря покликати?

Усмішка зникла.

— Навіщо панікувати? Ти завжди надаєш надто великого значення втомі. Полеж, попий води. І вранці не забудь капсули.

Помовчавши, Оксана сказала, що продовжує відпочинок. Фахівець з оздоровлення нібито порадив їй пройти до кінця всі процедури й медитації.

— До понеділка сам упораєшся?

— Упораюся, залишайся.

— Однаково мені якось ніяково.

— Не треба. Відпочинок піде тобі на користь.

Вона усміхнулася. Продовження поїздки зміцнювало її алібі: якби я помер у вихідні, Оксана залишалася б у готелі Лазур’я, на очах у десятків свідків.

— Люблю тебе.

— Я тебе теж. Завтра зателефонуємо одне одному.

— Тільки капсули не пропусти.

Коли екран згас, я завершив запис і без зволікання надіслав захищену копію Зайцеву та Павлові. Слідчий перетелефонував за кілька хвилин.

— Хороший запис. Вона підтвердила зв’язок із флаконом і сама зажадала продовжувати прийом.

— Можна затримувати?

— На неї матеріалу вистачає. Але зараз ми стежимо за Максимом та рештою: вони нервують, можуть показати нам рахунки, про які ми поки не знаємо.

Я розсунув штори, впускаючи денне світло, кинув серветку в кошик і застебнув сорочку. Подивився на відображення.

Оксана була впевнена, що її план працює: через кілька днів вона повернеться до померлого чоловіка, а Дмитра знайде за замкненими дверима підвалу. Максим вважав, що отримав мої повноваження, хоча банк уже відхилив його папери. Людмила з Антоном домагалися зняття обмежень на платежі, Ірина квапилася вивести гроші, поки банки не зупинили операції. Вони й далі діяли, вважаючи мене нездатним розібратися в тому, що відбувалося, і залишали нові докази.