Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

— На пояснення йому відвели короткий термін, — сказав Павло. — Не надасть законних документів — почнуть стягувати з нього особисто, а матеріали передадуть поліції.

— Він спробує звинуватити мене.

— Уже пробував. Каже, що ти погодився усно, а підписували працівники.

— Ніхто з моїх людей цього не підтвердить.

— От він і панікує.

Майже водночас Ірина спробувала переказати велику суму зі свого особистого рахунку в інший банк. На запит слідства переказ зупинили. До з’ясування походження грошей тимчасово обмежили операції ще за кількома її рахунками.

Максим зателефонував тричі. Два перші дзвінки я пропустив; на третій відповів, увімкнувши запис.

— Тату, треба поговорити, — напружено почав він.

— Про що?

— З компанією незрозуміло що коїться. Павло без твого дозволу розіслав листи, заблокував документи.

— Що за документи?

Він шумно видихнув.

— Ти підписав їх, коли я до тебе приїжджав.

— Ти приїжджав до мене?

Кілька секунд відповіді не було.

— Тату, досить. Ми про серйозні речі говоримо.

— Останні дні пам’ятаю погано.

— Тоді скажи Павлові, що підтверджуєш мої повноваження.

— На що?

— На управління компанією, поки ти хворий!

— А я хворий?

Він ледве стримував злість.

— Сам же скаржився на пам’ять.

— Мабуть, забув.

— Зателефонуй йому негайно.

— Втомився я, Максиме.

— Через цю твою плутанину в мене все пропаде!

Турботи в цьому крику вже не було. Я трохи помовчав.

— Що в тебе може пропасти?

Він зрозумів, що обмовився.

— Моя фірма, робота людей, репутація.

— І який стосунок це має до моєї компанії?

— Обговоримо пізніше. Ні паперів більше не підписуй, ні людям не довіряй.

— Добре.

Син від’єднався без прощання. За кілька хвилин написала Ірина: «Максим хвилюється за ваше здоров’я. Вам треба передати йому повний контроль над справами, поки ще не пізно». Я залишив повідомлення без відповіді.

Ближче до обіду Антон знову взявся переказувати гроші з контрольованого рахунку. Тепер він розділив суму й зазначив різні призначення платежів. Проте організації-одержувачі були пов’язані спільними телефонами та адресами. Банк зупинив усі операції.

Слідом за цим зателефонувала Людмила, почавши без привітання:

— Тату, що ти робиш?

— Ти про що?

— Про гроші. Антон не може їх отримати!

— Я переказав стільки, скільки ви просили.

— А банк не дає провести жодного платежу.

— Напевно, документи заповнюєте неправильно.

— У нас усе правильно!

— Тоді перерахуйте безпосередньо до податкової.

Вона помовчала.

— Погашення влаштоване складно. За звичайними реквізитами не заплатиш.

— Нехай Павло допоможе.

— Не потрібен нам твій Павло! — вигукнула вона й одразу заговорила тихіше. — Вибач. Нерви здають. Не проведемо сьогодні платіж — будуть великі неприємності.

— Які?

— Без будинку можемо залишитися.

— Ти ж казала про податковий борг.

— Так, про нього.

— Надішли вимоги про сплату.

— Уже говорили про це, тату.

— У мене з голови вилетіло.

У слухавці почулося її важке дихання.

— Зателефонуй до банку. Усі обмеження мають зняти.

— Не знаю, кому.

— Ти ж володієш компанією!

— Максим сказав, що тепер усім відає він.

Людмила різко замовкла.

— Як це — усім?

— Здається, я якісь папери йому підписав.

— Які саме?

— Не пригадаю.

Голос дочки став жорсткішим.

— Скільки ти йому дав грошей?

— Не знаю.

— Ти дозволив йому користуватися рахунками.

— Він пояснював, що так краще.

Людмила вилаялася крізь зуби.

— Більше нічого не підписуй. Зараз поговорю з ним.

Вона обірвала зв’язок.

Слідство на той час отримало дозвіл суду контролювати частину розмов у справах про фінансові злочини. Невдовзі Зайцев надіслав мені розмову дітей. На записі Людмила одразу накинулася на брата.

— Що ти підсунув батькові на підпис?

— Тебе це не стосується.

— Він каже, що компанія тепер твоя.

— Мені він компанію не передавав.

— Годі брехати! Ми намагаємося зберегти будинок, а ти вирішив усе привласнити.

— Який іще будинок? Антон знову програвся, а ти видаєш його борги за податкові.

— Мій чоловік хоча б не розвалив фірму й не заклав батькову справу!