Життя без прикрасУ Султанахметі Хасан виконував доручення сумлінно: по Айя-Софії ходив за мною як тінь. Я розглядав купол, задерши голову, знімав усе підряд і голосно висловлював захват своєю мовою. Потім попросив звозити мене до Галатського мосту — помилуватися рибалками.
На пристані Еміньоню, біля ятки із симітами, я показав Хасанові на пальцях, скільки бубликів потрібно.
Два.
Поки Хасан стояв по бублики, від причалу вже відходив пором до Кадикьоя. На трап я ступив останнім: матрос саме знімав канат. На його сердитий окрик розвів руками — що взяти з туриста, пробачте.
Коли Хасан вибіг на пристань із двома бубликами, пором уже відійшов. Із корми я помахав йому.
Двадцять хвилин старий пором віз мене через Босфор, над головою кружляли чайки. Мені шістдесят чотири роки, а серце калатало, як у школяра, що втік з уроку. Я стояв на кормі й думав, що Лариса реготала б до сліз.
Кафе «Мавіш» було біля самого причалу. Там на мене чекала Зейнеп ханим — маленька, сухенька, з ціпком, у бузковому шарфі. За місяці занять я звик до її обличчя на екрані й не уявляв, яка вона крихітна. Вона підвелася мені назустріч, обійняла.
— Докторе бею, ви схудли. А акцент у вас жахливий. Сідайте.
Поруч із нею сидів чоловік років сорока. Окуляри, потертий портфель.
— Знайомтеся: Емре Озтюрк. У дев’ятому класі списував у мене твір, а тепер кращого сімейного адвоката в усьому Кадикьої не знайти. Емре, поясни докторові, до чого готуватися.
Він не намагався мене втішати, і ця прямота відразу викликала повагу.
— План у них продуманий, докторе бею. Мерзенний, але продуманий. Психіатр напише, що мати небезпечна для дитини. У сина й батька турецьке громадянство, мати — іноземка, без паспорта, уже рік лікується. Увесь дім це підтвердить. За два-три місяці суд передасть опіку батькові. Після розлучення посвідку на проживання анулюють, її видворять. Усе законно, усе красиво. Сина вона більше не побачить, хіба що по неділях на відео. І ще: без згоди батька або судового рішення вивезти хлопчика з Туреччини не можна. Навіть не пробуйте.
— Як нам цього не допустити?
Емре почав загинати пальці.
— Спочатку потрібен офіційний аналіз капсул. Акредитована лабораторія, протокол. Вони у вас із собою?
Я дістав футляр для окулярів. Адвокат обережно переклав капсули в пакетик і зробив на ньому напис.
— Далі потрібен запис, — продовжив він. — Щоб був голос Їлмаза, розмова про оплату, сама домовленість. У суді від таємного запису користі майже немає, зате прокуророві він дасть підставу взятися за справу. Потім — людина з родини, яка погодиться свідчити. Інакше проти шанованої стамбульської родини буде лише слово дідуся, який приїхав у гості. Нарешті, паспорт вашої доньки. Тут знадобиться ваше консульство, я допоможу. — Він помовчав. — І дещо в мене не сходиться, докторе бею. Підкуповувати лікаря, рік труїти невістку — заради одного онука на таке не йдуть. Заради великих грошей ідуть. Хочу перевірити родину Демірів. Мені потрібні два дні.
Суха долоня Зейнеп лягла поверх моєї руки.
— Ви усвідомлюєте, на що йдете, докторе бею? П’ять днів у їхньому домі. І весь цей час доведеться їм усміхатися.
— Усвідомлюю.
— Впораєтеся?
Я згадав ранкове Оксанине «Витримаю».
— Ходжам, сорок років я усміхався родичам отруювачів, чекаючи на поліцію. Впораюся.
Назад мене віз той самий пором. На Еміньоню Хасан чекав із телефоном біля вуха — блідий, злий. Я попрямував до нього, удавши найщасливіший вираз обличчя у світі.
— Хасане! Я заблукав! Корабель поїхав, розумієш? Я в Азії побував!
Руками я показував, як саме відплив корабель. Хасан відвернувся й заговорив у телефон турецькою:
— Знайшовся, ханимефенді. Переплутав пороми, старий дурень. Ні, ні з ким не розмовляв. Набережною блукав, бублики купував.
Він брехав господині, рятуючись від прочухана через мене. Це я запам’ятав. Тут кожен чогось боявся.
Я простягнув йому пакет.
— Це тобі. Симіт.
Він узяв.
Уночі, дочекавшись тиші в домі, я знову опинився на кухні з баночкою. Серкан наповнював її раз на тиждень двадцятьма капсулами; тепер мені належало щоночі переробляти її вміст. Я розкривав оболонку, складаним ножем ділив таблетку, одну половину повертав усередину, другу ховав. При світлі ліхтарика ця робота нагадувала, як у медсанбаті доводилося ділити останні ампули.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.