Життя без прикрасКоли сніданок закінчився, я попросив дозволу погуляти з онуком.
— Звісно, тату. Хасан вас відвезе, — відгукнувся Серкан.
Це був охоронець, якого я бачив у будці біля воріт: кремезний, небагатослівний, із золотим ланцюгом на шиї. Айше, навіть не повернувшись до мене, розпорядилася турецькою:
— Тримайтеся поблизу. І самих їх не залишай.
До Бейкозського гаю ми їхали пів години. У парку Хатідже штовхала візок із Максимом, а Хасан тримався кроків за десять позаду. Я вибрав лавку біля ставка, осторонь доріжки, й посадив туди доньку. Хатідже сама повезла хлопчика до гойдалок. Розумниця. Охоронець залишився біля дерева й закурив.
Можна було говорити нашою мовою: Хасан її не розумів. Ще в машині я перевірив це, повідомивши йому, що в нього розв’язався шнурок. Він навіть очей не опустив.
Я взяв холодну руку доньки у свою.
— Оксаночко, поглянь на мене. Ти не божеволієш. Тебе отруюють.
— Тату, що ти таке вигадав? — Вона відповіла з тією самою затягнутою усмішкою.
На телефоні я відкрив фотографію коробки, знайденої у відрі для сміття. Показав Оксані, пояснив, що за ліки в ній були і як уночі Серкан вкладав таблетки в капсули. Говорив неквапливо, добираючи прості слова, як для родичів хворого: без латини, без страшних назв. Від цього препарату вона забувала слова, від нього тремтів ніж за сніданком.
Потім довелося розкрити й те, про що говорити їй я не хотів:
— Я розумію, що вони говорять турецькою, доню. Учора за вечерею я чув їхню розмову. Після мого від’їзду вони збираються відправити тебе до клініки, а Максима залишити Серканові.
Оксана довго дивилася на качок у ставку. Сліз поки не було. Коли вона нарешті заговорила, я почув її колишню мову — тиху, але без болісних зупинок.
— Одинадцять місяців, тату. Ці вітаміни мені дають уже одинадцять місяців. Лікаря привела свекруха. Він сказав, що в мене післяпологова депресія, запропонував хороші швейцарські вітаміни. Серкан щовечора сам приносить капсулу й воду. Цілує мене в лоб. І стоїть поруч, поки я не проковтну.
Тільки тепер вона закрила обличчя долонями й беззвучно заплакала, ховаючи сльози від Хасана.
— Я вважала себе поганою матір’ю, — продовжила Оксана. — Вірила, що втрачаю розум. Навіть Максима брати боялася: раптом упущу. А свекруха торочила, щоб я віддала його Хатідже, адже я сама бачу, в якому я стані.
За цим відкрилося решта. Серкан забрав її паспорт: нібито потрібно було продовжити посвідку на проживання. Документ так і не повернувся до неї. Усі банківські картки були на ім’я чоловіка, пароль від її телефона він знав. Подруг тут більше не залишилося — Айше відвадила кожну.
Лише від Хатідже Оксана бачила доброту. Якщо не було сил спуститися, няня потай приносила їжу. Коли свекруха йшла з дому, давала їй потримати сина.
Я обійняв доньку. Одинадцять місяців моя дівчинка жила з упевненістю, що божеволіє, і боялася власної дитини у себе на руках.
— Я заберу вас обох. Але ще п’ять днів тобі доведеться грати. Вдома залишайся такою, якою була вчора: сонною, повільною, з усмішкою. Ні Серкан, ні свекруха нічого не повинні дізнатися. Витримаєш?
Вона витерла обличчя. Крізь каламутний туман у її очах я розгледів свою Оксану — ту, яка бігала півмарафони.
— Витримаю.
— Ще ось що: після одинадцяти місяців різко припиняти прийом небезпечно. Я сам уночі мінятиму вміст капсул у баночці. Спершу половинки, тоді четвертинки, потім пустушки. Приймай те, що принесе Серкан, і не бійся. За дозування відповідаю я.
Оксана кивнула, а потім несподівано запитала:
— Тату, ти справді вивчив турецьку?
— Я ж тост готував до дня народження онука. Думав здивувати твою свекруху.
Вона засміялася крізь сльози — уперше за весь цей час я почув її справжній сміх. Хасан обернувся від дерева, поглянув на старого, який щось розповідав доньці, й знову відвернувся.
На четверту годину дня на мене чекали в Кадикьої, на іншому кінці міста. За обідом я повідомив через Серкана, що мрію побувати в Айя-Софії. Хотілося, мовляв, подивитися самому, спокійно, по-старечому.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.