Я повернулася до своєї квартири, але свекруха вже викидала мої речі з балкона

— Ваш працівник щойно увійшов до моєї квартири, — сказала я. — Я її власниця, і дозволу на оцінювання від мене не було. Якщо за цією адресою з’явиться звіт, я оскаржуватиму і його, і вашу ліцензію.

Радість у її голосі урвалася вмить. Попросивши зачекати, дівчина довго стукотіла по клавішах.

— Але замовлення оплачене, оформлення правильне… — розгублено промовила вона нарешті. — Замовник у нас не ваш чоловік. Кравченко Дарина Олегівна. Представниця покупця.

— Покупця? Чиє там ім’я?

— Не вказано. Лише те, що відбувається угода й звіт потрібен терміново. До п’ятниці.

Я назвалася, продиктувала номер нового паспорта й зажадала внести мою відмову до тієї самої картки. Менеджерка пообіцяла зараз же відкликати працівника. Прощалася вона так квапливо, що, здається, збиралася набрати його, ще не закінчивши розмови зі мною.

Кравченко — це прізвище мені нічого не казало. Зате жінка в червоному із сусідського знімка тепер мала ім’я, по батькові й, вочевидь, плани на мій балкон. Випадковою постаттю на фотографії вона вже не видавалася.

Коли оголосили посадку, Денис прибрав телефон і взяв мене за руку. Ще зі шкільних часів він уникав цього при людях: вважав несолідним. Так ми й пішли до літака, до двох вузьких крісел у хвості. Спільний підлокітник син великодушно віддав мені.

Через прохід сидів огрядний чоловік у спортивному костюмі. Він заснув ще до зльоту й хропів так потужно, що стюардеса, яка проходила повз, співчутливо глянула на нас, а Денисові принесла додатковий пакетик горішків — наче відшкодувала моральну шкоду. Син жував і довго стежив за хмарами, що відпливали вниз за ілюмінатором.

— Мамо, я дещо тобі не сказав. Тато попросив… — почав він, не обертаючись, і запнувся, наче сам почув, як це прозвучало. — Він казав, дрібниця, не треба тебе засмучувати. Коли паспорт загубився, того вечора бабуся сама виходила до передпокою. Ви на кухні про чай сперечалися. А я з кімнати бачив, двері були відчинені: вона в комоді порпалася. Спитав, що шукає. Сказала, окуляри. Тільки вони в неї на голові були. Наступного дня тато наказав нікому не розповідати про ті окуляри. Ти, каже, ще погане подумаєш, а бабуся старенька, забуває.

Він усе ще відвертався до вікна. Було видно вперту потилицю, вуха, почервонілі від ніяковості; порожній пакетик нервово крутився в пальцях. Кілька місяців цей маленький важкий секрет був із ним. Він, мабуть, не знав, кого зраджує дужче — коли приховує чи коли розповідає.

— Добре, що ти мені розповів, — вимовила я, насилу втримуючи голос рівним. — Ти ні в чому не винен. Ні зараз, ні тоді. Запам’ятай: якщо дорослий велить дитині приховувати щось від мами, найчастіше він і сам розуміє, що чинить погано.

Денис кивнув, так і не глянувши на мене. Зате плечі опустилися, наче з них зняли важкий рюкзак.

Відкинувшись на спинку, я обмірковувала почуте. Уночі картина видавалася простішою. Світлана Романівна, яка зараз ходила моїм домом у моєму халаті, схоже, не лише повірила синові. Виходило, це вона сама витягла паспорт із комода — той документ, без якого не виготовити підробленої довіреності. І, вочевидь, вважала, що допомагає з чесною купівлею.

На зниженні наш сусід прокинувся, здивовано оглянув салон, наче не пам’ятав, як сюди потрапив, і знову заснув. Крізь рідкі хмари показалися сірі квартали й залізничні колії. Річка звивалася тонкою стрічкою; на її вигині можна було відшукати наш будинок і мій великий балкон на останньому поверсі.

Біля воріт таксист затримав решту, задивившись у двір. Біля дитячого майданчика чоловік із сім сусідів щось обговорювали, поглядаючи вгору. Серед них розмахувала руками, мов диригентка перед оркестром, Валентина Юріївна з п’ятого поверху. Норкову шапку вона, здавалося, носила навіть улітку, а про мешканців знала більше за їхніх рідних матерів.

Мій балкон був зачинений. На перилах лишався тільки бежевий плед, очевидно, для провітрювання; згори нічого не падало. Та зібрані чекали продовження, мов публіка в антракті. Щойно ми з Денисом і валізою вийшли з машини, вони всі разом повернулися. На обличчях я прочитала цікавість упереміш із осудом.