Від безсилля, люті й страху Сава залпом випив повну склянку. До хати йти не хотілося. Там була Марина, колиска, дитяче дихання — і все це тепер здавалося йому не щастям, а знущанням.
До цього дому вони переїхали відразу після весілля. Житло дісталося Саві від батьків, яких уже не було серед живих. Вони не встигли побачити онука: загинули задовго до народження хлопчика, залишивши синові дім, землю й важку порожнечу в серці.
Марина теж не знала справжньої родини. Рано осиротівши, вона росла в суворої родички в сусідньому селищі. Для неї власний дім, чоловік, дитина й теплий кут були не просто побутом — це була мрія, якою вона боялася надихатися.
А Сава тієї ночі пив до самого ранку, ніби намагався втопити в спиртному біль, сумнів і залишки розуму. Коли розвиднілося й дорогою потяглися перші люди зі своїми господарськими клопотами, він сяк-так підвівся. Хитаючись, пішов до сараю, де в старій скрині лежала мисливська рушниця.
Саме таким — п'яним, блідим, зі зброєю в руках — його побачила тітка Агафія, повертаючись із двору. Вона славилася тим, що жодна новина не затримувалася в неї на язиці довше кількох хвилин. Незабаром з-за фіранок і прочинених хвірток почали визирати й інші сусіди.
Сава вдерся до кімнати й ткнув холодним стволом у бік сплячої дружини. Гаркнув, щоб вона вставала. Марина прокинулася відразу. В очах її не було паніки, тільки миттєве розуміння біди. Вона підвелася і насамперед затулила собою колиску.
Вона тихо попросила чоловіка лягти, відіспатися, отямитися. Він ледве тримався на ногах, від нього тхнуло перегаром, голос був хрипкий і злий. Але замість відповіді Сава тільки всміхнувся. Ця усмішка була чужою, страшною. Він наказав їй зібрати речі й забиратися з дому разом зі своєю дитиною.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.