Але за цей час Артем устиг розповісти, що живе з матір’ю у великому місті. Згадав наречену і якусь давню мрію, про яку поки не хотів говорити докладно. Савельич не розпитував. У кожної людини є те, що вона береже мовчки.
Про себе Савелій теж майже нічого не говорив. Хоч хлопець подобався йому дедалі більше, ділитися було нічим. Чим хвалитися людині, яка сама зламала власну долю? Хіба що мовчати й працювати далі.
А потім сталася біда.
Під час чергового обходу вони натрапили на прихований табір браконьєрів. Намет стояв у низині, між деревами, майже непомітний зі стежки. З нього повискакували п’яні чоловіки. Побачивши Савельича й Артема, вони відразу схопилися за рушниці.
Почалася важка, зла перепалка. Савелій намагався говорити жорстко, але без зайвої гарячковості, розуміючи, що перед ним п’яні й озброєні люди. Однак усе зірвалося в одну мить. Пролунав постріл.
Найімовірніше, стрілець хотів лише налякати. Але п’яна рука й рушниця — страшне поєднання. Савельич устиг помітити, куди спрямований ствол. Не думаючи ані секунди, він ступив уперед і закрив Артема собою.
Браконьєри, зрозумівши, що накоїли, запанікували. Закричали, заметушилися, потім нашвидку кинули речі в машину й зникли. У лісі лишилися тільки Савелій, який падав на землю, і Артем, зблідлий, але не розгублений…
