Назар ішов центральним проходом повільно, але сам. Мар’яна тримала його під руку, не дозволяючи слабкості перемогти, але кожен крок він робив власною волею. Люди розступалися перед ним, як перед людиною, яка повернулася не просто до зали, а з місця, куди її вже подумки відправили назавжди.
Зупинившись біля сцени, Назар підвів голову. Голос прозвучав хрипко, але в ньому вже чулася колишня сила. «Я живий, Остапе. І прийшов сказати, що сталося насправді». Рядами пройшов шум. Остап спробував усміхнутися, але губи погано слухалися. «Тобі не можна напружуватися, брате. Ти не розумієш, що робиш…» — почав він, однак ці слова вже нікого не переконали.
Назар коротко глянув на Мар’яну. Вона підійшла до технічного столу, під’єднала ноутбук і вивела запис на великий екран. Пальці тремтіли, але вона не помилилася жодного разу. За мить зал побачив гараж, машину, Дарину й Остапа. Почув їхні голоси. Слова про гальма, мокру дорогу і про те, що Назар не має пережити аварію, пролунали не як натяк, а як вирок.
У залі вже ніхто не шепотівся про майбутнє компанії. Люди дивилися на екран, і з кожним словом повітря ставало важчим. Дарина прикрила рот долонею. Остап зблід так, що його обличчя стало сірим. Запис закінчився, але тиша після нього була ще страшнішою.
Назар повернувся до брата. «Ти хотів прибрати мене з дороги. А ти, Дарино, стояла поруч і допомагала йому. Ви вирішили, що якщо позбавити мене голосу, можна переписати всю правду. Але я чув. Я повернувся. І в мене є не лише цей запис». Він говорив без крику, і від того кожне слово звучало жорсткіше.
Мар’яна передала йому папку. Назар підняв її так, щоб бачили перші ряди. «Є лабораторний висновок про препарат, яким мене утримували в нерухомості. Є записи розмов. Є документи, які намагалися підігнати під зручну версію». Його погляд зупинився на Мар’яні. «І є людина, яка не дозволила мені зникнути».
Двері зали відчинилися знову. Усередину зайшли працівники поліції, попереджені заздалегідь. Остап сіпнувся до краю сцени, але шлях уже перекрили. Дарина спробувала зберегти гідність, однак руки видавали паніку. Все відбувалося на очах у акціонерів, керівників, юристів і камер. Приховати побачене було неможливо…
