На дні сумки лежав прозорий пластиковий контейнер для їжі, щільно обмотаний жовтим будівельним скотчем. Крізь напівпрозорий пластик і шари скотчу проглядалися обриси предмета, за формою безпомилково схожого на пістолет Макарова.
Поруч із контейнером лежала стопка фотографій 10х15, перетягнута тонкою канцелярською гумкою. Марія взяла фотографії. Верхній знімок був зроблений у темряві, з боку вулиці, явно через об’єктив із сильним наближенням. У кадрі було освітлене вікно першого поверху. Її вікно.
На фотографії була зафіксована вона сама. Вона стояла на своїй кухні, у домашньому светрі, і тримала в руці електричний чайник із червоною кнопкою, що світилася. Погляд був спрямований у бік стільниці.
Марія подивилася в правий нижній кут знімка. Там світилися дата й час. Знімки були зроблені за тиждень до аварії.
Вона підвела голову. По спині пробіг обпалюючий холод, стягнувши м’язи хребта.
Ряди сірих металевих скриньок тяглися в обидва боки, зливаючись у безкінечний коридор. Людей у цій секції не було. Тільки гудіння старої вентиляційної системи порушувало тишу. Тіні від люмінесцентних ламп лягали на підлогу ламаними лініями. Вона прислухалася. Рівномірний шум поштового відділення долинав згори, приглушений перекриттями.
Хтось вів її. Той, хто забрав вісім мільйонів. Той, хто залишив Віктора живим, але безпорадним. Той, хто зараз чекав, поки вона виконає всю чорну роботу: знайде схованку, збере пазл і виведе його на решту інформації.
І цей «хтось», судячи з пістолета в пластиковому контейнері, не планував залишати свідків. Об’єкт М. підлягає утилізації.
Вона кинула фотографії назад у сумку. Швидко засунула блискавку. Сумка виявилася легкою, бо вона не була кінцевою метою. Це була приманка. Або проміжний етап.
Їй треба було йти з пошти, але не додому. Квартира засвічена. Кожен рух фіксується.
Марія закинула ремінь нейлонової сумки на плече. Встала. Коліно хруснуло після довгого перебування на жорсткому бетоні. Вона захлопнула дверцята комірки 412. Металевий звук ударив по нервах…
