Життя без прикрас— «Ти ж дав обіцянку, котику. До Стамбула валіза має залишатися закритою — там сюрприз від мене. Я тебе кохаю», — прочитав майор, не кваплячись і майже розбиваючи слова на склади. — Сержанте, зніміть кайданки.
Знову клацнуло. Я потер звільнений зап’ясток і лише тепер помітив пальці: вони тремтіли, і вгамувати тремтіння не вдавалося.
— Записи з камер реєстрації перевірю, — продовжив Рогов. — Якщо Костюк справді сам поставив валізу на стрічку, а ви до багажу навіть не доторкнулися, Вікторе Геннадійовичу, це вже багато що пояснює.
— Не доторкнувся. Він і докотив, і поставив. Я ще подумки відзначив: який турботливий.
— Турботливий… — повторив майор. Уперше за весь час у його голосі почулося щось людяне. — Вас же сьогодні хотіли живцем закопати, Вікторе Геннадійовичу. Двадцять п’ять років у турецькій в’язниці. У вашому віці це смертний вирок, розтягнутий на роки.
Я розумів. Переді мною все ще лежав светр з оленями, у поліцейській кімнатці було душно, а в пам’яті лунав інший крик Маргарити, з нашої вітальні позаминулої осені: «Покажи сумочку!» Браслет, що випав. А Катя шепотіла: «Тату, я не брала, вона його підкинула».
Підкинула. Спосіб той самий, почерк той самий: сховати в чужій сумці те, що згубить людину, а самій стояти поруч із чесними очима. Спершу вона зробила це з Катею. І я вигнав рідну доньку замість того, щоб повірити їй.
Затулив обличчя руками. Плечі здригалися, а я плакав беззвучно — уперше після похорону Тамари. Мені шістдесят три, у дев’яності я на своїх будовах від бандитів відбивався, а тепер сидів у поліції й схлипував, як пацан. Через Катю. Не через Маргариту й не через знайдений героїн.
На плече лягла Наталіїна долоня. Майор повернувся до вікна, а Жужа підійшла й тицьнула мені в коліно холодним носом.
Страшніше за сам біль від зради було усвідомити, скільки попереджень я пропустив повз вуха. Біль минає. А мене попереджала донька. Друзі теж. Навіть власний халат на Ігореві був попередженням. Я відвертався від усього цього: слухати було незручно, правда руйнувала те затишне життя, яке я собі уявляв.
Витерши обличчя, я підвів голову.
— Сергію Костянтиновичу, що тепер?
Рогов сів навпроти й з’єднав пальці на столі.
— Тепер влаштуємо вашій дружині та її «братові» цікавий вечір, Вікторе Геннадійовичу. — План він пояснював стисло, по-військовому. — Перше: літак вирушить без вас, ваше крісло біля проходу залишиться порожнім. Але про це знаємо тільки ми. Для решти ви полетіли. Телефон вимикаєте, як і належить під час польоту. Дружина вважає, що ви зараз над морем. Друге: Костюк уже залишив аеропорт, це я за камерами перевірив. На стоянці він був о 9:20 — тоді й сів у машину. У вашу сіру «Тойоту», до речі.
Я хмикнув. З такою машиною про повагу до себе, дядьку Вікторе, й мови бути не може. Це він мені казав. А самому за її кермо сісти поваги цілком вистачило.
— Третє, — продовжував Рогов. — О 15:00 дружина з генеральною довіреністю збирається до нотаріуса: переоформлювати фірму й будинок. У цьому бере участь якась контора Гончара.
— Хто такий Гончар?
— Поки не знаю, з’ясуємо. Але якщо затримаємо їх негайно, усе заперечуватимуть. Валізу, скажуть, ви зібрали, героїн ваш, а Костюк тільки родича в аеропорт відвіз. Самої розмови не записано, є лише свідчення Наталії Аркадіївни. З такими доказами адвокати нас з’їдять на сніданок. Треба дати їм самим себе закопати, при свідках.
Я повільно кивав; тепер ставало зрозуміло.
— А Рита впевнена, що я в літаку.
— Саме так. Цікаво буде почути, що вона скаже.
Уявивши обличчя дружини, я ледь не всміхнувся — уперше за цей нескінченний день.
— Хочу там бути, майоре.
— Виключено. Ви потерпілий, Вікторе Геннадійовичу. Ризикувати вами не можна.
— Мені треба побачити її обличчя, Сергію Костянтиновичу. Вісім років переді мною була маска. Якщо не побачу, що під нею, так і гадатиму потім: а раптом не вона? Раптом Ігорьок її змусив? Я мушу знати.
Він довго розглядав мене, постукуючи пальцями по столу. Нарешті зітхнув.
— Гаразд. Посадимо вас у сусідньому кабінеті. Вийдете за моєю командою, не раніше. Приймаєте умову?
— Приймаю.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.