Життя без прикрас— Підводьтеся. Руки вперед.
— Що? — Я нарешті глянув на майора.
— Громадянине Дубровський, вас затримано. Підозра в незаконному обігу наркотичних засобів в особливо великому розмірі. Сержанте!
Кінолог уже відстібав наручники від ременя. Підійшов до мене, і холодний метал зімкнувся на зап’ястках.
— Майоре, це не моє. Не моє, — повторював я якимось незнайомим хрипким голосом. — Я будівельник. У мене своя фірма, двісті людей працюють.
— Тут кожен другий нічого не бачив і нічого не знав, — відповів майор, знизавши плечима. — Усім підкинули.
— А йому справді підкинули! — Наталія ступила між нами. Маленька, тендітна, у синій формі, з патьоками туші на обличчі. — Сергію Костянтиновичу, я ж телефонувала вам! Іще до посадки телефонувала, розповідала! Це зробив мій чоловік. Він і ця жінка.
— Наталіє Аркадіївно, сядьте, — утомлено попросив Рогов. — Тепер розкажете докладно, із самого початку. А громадянин Дубровський поки залишиться в наручниках. Такий порядок.
Вона опустилася на стілець, поклала зчеплені руки на коліна.
— Ігор учора пізно повернувся. Сказав, що був на тренуванні. Я вдала, ніби сплю, а він пішов телефонувати на балкон. Думав, що я не чую. Тільки двері в нас до кінця не зачиняються. Пів року прошу полагодити — так і не полагодив. Тому я все чула. — Наталія заплющила очі, витримала паузу. Далі голос її став іншим, рівним, ніби вона читала з аркуша. — Він казав: «Рито, усе готово. Завтра Стамбул, рейс о 10:35. Місце я йому під час реєстрації вибрав сам: чотирнадцятий ряд, біля проходу. Валізу збираєш ти, йому не дозволяй. Сьогодні в гаражі я дно переклеїв так, що ніхто нічого не помітить. Як домовлялися, два кіло. У Стамбулі людина анонімно зателефонує на митницю, його просто біля стрічки й заберуть. Двадцять п’ять років у турецькій в’язниці, Ритулю. Двадцять п’ять. Він звідти живим не вийде. А тобі о третій до нотаріуса, переоформлювати фірму й будинок. Довіреність на руках у тебе. Усе, зайчику, цьом, спи».
Коли Наталія знову розплющила очі, я побачив сльози.
— «Зайчику», — додала вона вже тихо. — Це він мене так називає. Дванадцять років називав тільки мене.
Ніхто не заговорив ані одразу, ані згодом: мовчали й майор, і сержант. Біля ніг кінолога лежала Жужа, дивилася то на одного, то на другого. По моїй спині стікав холодний піт, а руки залишалися скутими.
«Двадцять п’ять років у турецькій в’язниці». І слідом: «Він звідти живим не вийде». Про мене говорили. Моя дружина. Рита, яка цілувала мене в щоку всього три тижні тому: «Котику». Учора вона сама застібала валізу, сама просила: «Не відкривай до Стамбула, гаразд, пообіцяй мені».
— Як ви пов’язали почуте із цим пасажиром? — запитав Рогов. — До Стамбула ж не сам лише Дубровський літає.
— Я взагалі не знала, хто він такий, — відповіла Наталія. — До ранку очей не склепила. Усе думала: раптом недочула? Або вони граються, жартують? На роботу прийшла, на брифінг. За розкладом у мене був інший рейс, до курортного міста, не до Стамбула. Умовила колегу помінятися, сказала, що там подруга живе. Потім ішла через зал до службового входу й побачила чоловіка біля реєстрації. — Вона ковтнула. — Мені він сказав, що із сьомої години буде в спортзалі. А сам піднімав на стрічку синю валізу, з жовтою стрічечкою. Потім поплескав літнього чоловіка по плечу. Його, — вона кивнула в мій бік. — І засміявся. Цей сміх я з тисячі впізнаю.
— Після цього ви нам і зателефонували.
— Так. Імені не назвала, злякалася. А ви відповіли: «Дівчино, нам таке по п’ять разів на день повідомляють. Будуть факти — тоді перетелефонуйте».
Рогов кахикнув і відвів очі.
— Було, — визнав він неохоче. — Продовжуйте.
— Потім почалася посадка. Талони я дивилася, стоячи біля входу до салону. Читаю: Дубровський Віктор Геннадійович. Чотирнадцятий ряд, прохід. Тут уже сумнівів не залишилося. Якщо пропущу його в літак, усе життя потім пам’ятатиму: могла врятувати й не врятувала. От і сказала: «Забирайтеся».
Довго майор дивився на Наталію, потім перевів погляд на мене.
— Ваш телефон де, громадянине Дубровський?
— У піджаку. У внутрішній кишені.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.