Усередині клубу гриміла музика, миготіли спалахи, повітря дрижало від голосів і руху. Назар і Марина не були завсідниками таких місць, але того вечора їх переповнювало радісне напруження. Вони танцювали, сміялися і забували про все.
Раніше вони вибиралися до клубів лише великою компанією, де поруч завжди були друзі, знайомі, спільний гамір і чиясь підтримка. Удвох вони прийшли вперше. Спочатку це здавалося особливо добрим: ніхто не заважав, ніхто не тягнув за собою, не перебивав їхнє маленьке свято.
Потім Назар помітив біля барної стійки молодого чоловіка. Той був уже добряче п’яний, але вдягнений підкреслено дорого: бездоганна сорочка, модні штани, блискучі туфлі. У його обличчі було щось розв’язне, неприємно самовпевнене. Він не просто дивився на Марину — він розглядав її з такою відвертою зухвалістю, що Назарові одразу стало не по собі.
Назар зустрівся з ним поглядом і не відвів очей. Незнайомець помітив це, криво всміхнувся і показав грубий жест, ніби заздалегідь перевіряв, як далеко може зайти. Назар стиснув щелепи. Іншого дня він, можливо, спалахнув би відразу, але зараз був сам, без друзів, серед чужого натовпу. Хто стояв за спиною цього нахаби, було невідомо. Назар вирішив стерпити, не перетворювати їхню довгоочікувану зустріч на бійку.
Однак той, схоже, тільки цього й чекав. Спершу він пересів ближче до танцполу. Назар, помітивши це, відвів Марину вглиб зали. Але за кілька хвилин незнайомець опинився поруч, розмахуючи руками в незграбній подобі танцю і зачіпаючи довколишніх. Він рухався все ближче, ніби випадково, хоча випадковістю там і не пахло.
Марина намагалася не звертати уваги, але Назар бачив, як напружилися її плечі. Незнайомець опинився в неї за спиною і кілька разів штовхнув її ліктем. У ту ж мить у кишені Назара задзвонив телефон. На екрані висвітилося: «Мама».
Розмовляти під гуркіт музики було неможливо. Назар скинув виклик, вирішивши передзвонити пізніше. Але телефон одразу завібрував знову. Він озирнувся, шукаючи тихий куток, та зрозумів: доведеться виходити надвір. Уже повернувшись до Марини, Назар побачив те, від чого кров ударила у скроні.
П’яний нахаба обхопив Марину ззаду, утримуючи її руками, і тягнувся губами до її шиї. Вона виривалася, кликала Назара, намагалася звільнитися, але хватка була чіпка й принизлива. На обличчі незнайомця грала вдоволена, гидка посмішка…
