Життя без прикрасПісля обіду я мила за ними підлогу й бачила крізь вікно Миколу з телефоном на подвір’ї. Він додзвонився до бухгалтерії на роботі й скасував щомісячний переказ Марині. Закінчивши розмову, взяв колун.
Я саме вийшла з відром брудної води, коли телефон задзвонив знову. Микола глянув на екран і ввімкнув гучний зв’язок. Мені подумалося, що він навмисне дає послухати й мені.
— Миколоньку, ну що ж ти? — Маринин ласкавий голос зовсім не був схожий на вчорашній. — Давай спокійно сядемо, поговоримо по-людськи. Не ворог я тобі. Я ж із мамою три роки сама.
— Грошей більше не переказуватимуть. Я сьогодні скасував.
На секунду Марина притихла. А заговорила — і вся ласка зникла з першого слова.
— Он воно що. Тоді нехай сусідка почує від тебе, за що ти сидів. Нехай знає, що ти за людина. Вона ж поруч із тобою стоїть, нехай послухає. Розповідай, Миколоньку.
Микола віддав мені телефон і, нічого не сказавши, повернувся до стосу дров. Я взяла машинально.
— Ірино, ви мене чуєте? Ви в нього спитайте. Спитайте!
Я обірвала дзвінок. Телефон мало не вислизнув із мокрих рук. Підійшовши до Миколи, який ставив чергову колодку, поклала його на поліна.
Про Маринині позики я знала від самої Галини Борисівни. Ще здоровою вона скаржилася: дочка набирає кредитів, а повертати не повертає. Тепер платити за ними Марині було нічим.
Від удару колодка розкололася. Микола не потягнувся по наступну. Так і дивився на колун, коли заговорив.
— Мені тоді дев’ятнадцять було, Марині — двадцять три. Увечері прибігла додому, плаче, волосся розтріпалося. Каже, хлопець після танців чіпляється, проходу не дає. Я пішов… — Він помовчав. — Сильно його побив. У лікарні він потім довго лежав. А я отримав строк. Відсидів.
— Марина на суді що сказала?
— Як було, так і сказала. Що він чіплявся до неї. Плакала. Мені через це строк зменшили. — Він знову ненадовго замовк. — Із колонії я їй писав, вона жодного листа без відповіді не залишила. Ось і вся історія. Уже двадцять два роки минуло. Працюю, жодного зауваження. — Микола підвів на мене очі. — Тільки зараз мені не можна нікого чіпати, Ірино. Пальцем зачеплю — знову сяду, і надовго. А мама опиниться в інтернаті.
Я тримала порожнє відро. Марина знала, на що натиснути.
— Від мене ніхто не дізнається, — сказала я.
— Від неї дізнаються. Усі.
Він узяв нову колодку, а я пішла закінчувати прибирання. Галина Борисівна сиділа на ліжку біля вікна. Звідти було видно стіс дров. Вона дивилася на сина.
До дільничного ми вирушили того ж вечора. Микола ніс роздруківки переказів: бухгалтерія надіслала їх електронною поштою, а я роздрукувала в школі, коли там нікого не було. Із собою я прихопила й медкартку Галини Борисівни — раптом спитають.
Дільничний приймав у колишній конторі, в єдиній кімнаті з ґратами на вікні. Немолодий, у розстебнутому кітелі, він довго перебирав наші аркуші. Нарешті закрив теку.
— Вона опікунка? Отже, має право витрачати гроші на підопічну. Чеки в неї знайдуться, не сумнівайся. Скаже, що ліки купувала, підгузки, доглядальницю наймала. Цивільний у вас спір, із цим до суду треба.
— А з будинком як? — спитав Микола. — Здала його, маму залишила в задній кімнаті. Потім і з кімнати вигнала.
— Заради блага підопічної опікунка має право здавати житло. Гроші матері на рахунок надходили?
— Ні.
— Це тоді служба опіки перевіряти має, не я.
— Адже це вона вигнала матір, і тій довелося жити в сараї, — сказала я.
— Це з ваших слів. — Дільничний перевів погляд на Миколу. — А тобі ось що скажу: напишеш заяву, вона тобі швидко відповідь влаштує. Швидше, ніж чекаєш. У тебе біографія є, я її знаю. Усе про тебе знаю. Зрозумів мене?
— Зрозумів.
Ми вийшли в темряву. Ліхтарі не світили, і всю дорогу додому Микола пройшов мовчки.
Удома він узявся варити матері кашу. Я вже надягала куртку: пора було купати молодшого, Стьопа сам із ним не давав ради. Микола стояв біля каструлі, та вистачило трьох хвилин, щоб каша пригоріла. Запах розійшовся по хаті.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми