Життя без прикрасЗа замкненими квартирантськими дверима бубонів телевізор. Коробки, якими вдень заставляли задню кімнату, тепер винесли в сіни. У порожній кімнаті стояв холод. Стьопа кинув і розправив матрац на старому ліжку із залізною спинкою, Микола посадив матір. Вона оглядала знайомі шпалери, шафу, ікону в кутку.
— Ходімо вийдемо, — сказав Стьопа Миколі, випроставшись.
Вони зупинилися в сінях. Двері причинили не до кінця, і розмову я чула цілком.
— Я з дитбудинку. Ти про опіку знаєш? А я знаю, як воно зсередини. Прийдуть, папір напишуть — і немає дітей. У мене їх троє.
— Я знаю.
— Ти потім поїдеш, нам тут залишатися. Ми допомогли, скільки могли. Більше не вплутуй нас.
— Не буду.
Повернувшись, Микола відлічив гроші й залишив на столі.
— Це за два місяці. Дрова, електрика.
— Не треба, — відмовився Стьопа, навіть не глянувши на них, і пішов до нас.
Я постояла біля столу, потім гроші взяла. У п’ятницю платити за світло, а нам нічим. Микола все бачив і промовчав.
Уночі сусідці не спалося. У мешканців за стіною текла вода, лунав чоловічий голос, грюкали двері. Від кожного грюкоту Галина Борисівна здригалася й хапалася за мене. Мені треба було додому, до своїх, але вона не розтискала руки.
Микола стояв у дверях.
— Побудьте з нею, прошу вас. Вас вона знає. Зі мною три роки не бачилася.
Я сходила попередити Стьопу, що залишаюся ночувати в бабусі Галі. Він довго дивився на мене, потім кивнув. Я взяла із собою Олену.
У кімнаті збереглося ліжко покійного чоловіка Галини Борисівни. Ми з дочкою лягли на ньому вдвох; Микола влаштувався на кухонній підлозі, підклавши аляску під голову.
Коли серед ночі я підвелася по воду, на кухні горіло світло. Його постіль була порожня. Він сидів за столом із телефоном, і через його плече я побачила знайомі квітчасті фіранки у світлій кімнаті. Почувши мене, Микола поклав телефон екраном донизу. Я набрала води й повернулася.
Крапання з даху було чути й у кімнаті. Олена спала, притулившись до мене боком, а через прохід між ліжками тягнулася рука Галини Борисівни. Вона тримала мене за пальці.
Уранці мешканці збиралися шумно: шафа грюкала дверцятами, сумки виносили до машини. Близько дев’ятої квартирант постукав і зупинився на порозі нашої кімнати.
— Повертайте заставу. Вашій сестрі за три місяці віддали. Не повернете — у поліції напишу, як нас брат-кримінальник на вулицю вигнав.
Микола, що стояв біля вікна, запитав:
— Скільки застави?
Той назвав суму — чималу.
— Ще й переїзд оплатіть, — додала із сіней дружина. — Машину довелося наймати. І неустойку теж: у нас договір на пів року!
— Заставу отримаєте. Щодо всього іншого звертайтеся до Марини, ви з нею підписували.
Дружина збиралася заперечити, але чоловік махнув на неї рукою. Микола сів, відлічив потрібні гроші. Із дорожньої сумки вийняв ручку й зошитовий аркуш.
— Напишіть, що заставу повернуто повністю, претензій у вас немає.
Квартирант розглядав гроші, ніби боявся підступу. Потім усе-таки сів за стіл і написав розписку. Я поставила підпис як свідок.
Коли він поніс гроші до машини, я не стрималася:
— Миколо, заставу ж Марина отримала. Чому віддаєте ви?
— Щоб вони поїхали сьогодні. І щоб не було заяви, ніби кримінальник викинув їх на вулицю.
До обіду стара машина квартирантів була напхана речами під самий дах. Микола вийшов до воріт, перш ніж вони встигли поїхати.
— Хто в січні виставив матір за хвіртку?
— Нас тоді вдома не було, — квартирант похитав головою.
— Ми в кума в лазні всю ніч провели, — підтвердила дружина. — Не було нас.
Микола кивнув і повернувся в будинок. Проводжати їх біля хвіртки залишилася я. Чоловік уже вмостився за кермом; дружина, сівши поруч, раптом опустила скло.
— Не ми її вигнали, — тихо сказала вона мені. — Дочка тоді сама приїжджала.
Скло піднялося, машина рушила, розбризкуючи провулком багнюку. Я залишилася сама. До служби опіки ця жінка не піде, свідком не стане. Але для мене тепер усе було ясно: рідна дочка виставила Галину Борисівну на мороз.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми