Життя без прикрасВін не перебивав. Лише раз уточнив:
— Із січня вона хоч приїжджала?
— Ні, жодного разу.
Кивнувши, він подав мені свій телефон.
— Подивіться.
У листуванні з Мариною були перекази: щомісяця, усі три роки. Суми чималі. Вона відповідала: «Отримала, дякую, Миколко. Мамі краще, переказує тобі вітання». Далі йшли фотографії: залита світлом кімната, фіранки у квіти; їдальня зі старенькими в чистих кофтах; клумба біля ґанку. Підпис був такий: «Мамин пансіонат. Гарне місце. Годують п’ять разів».
Я вказала на одну зі сфотографованих жінок.
— Але це інша. Це ж не Галина Борисівна.
— Так. Тепер я знаю.
Він сховав телефон. На каптур йому крапало з даху, а він навіть не пересів. Уже наближався полудень, і пояснень більше не треба було. Я чекала, що він схопиться й піде когось гамселити.
Микола підвівся, подивився на материн будинок навпроти.
— Ходімо зі мною, будь ласка. Треба, щоб був свідок.
Обоє мешканців виявилися вдома. Кремезний чоловік сидів за столом із телефоном, у спортивних штанях; худа дружина з фарбованим волоссям мила посуд. Коли ми з’явилися, він підвівся. Я трималася позаду Миколи, боячись, що ось зараз почнеться бійка.
Але Микола мовчки дійшов до столу. Розстебнувши аляску, вийняв із внутрішньої кишені паспорт і розгорнув на цераті сторінку з відміткою про реєстрацію.
— Микола, син Галини Борисівни. Тут зареєстрований. Сьогодні мати повернеться додому, у свою кімнату. У вас є час до завтрашнього вечора, щоб виїхати.
Таким тоном можна було зачитувати розклад автобусів. Квартирант подивився спершу в документ, потім на нього.
— Ти взагалі звідки взявся? Ми гроші внесли! На пів року наперед домовилися з господинею, усе чесно.
— Будинок належить моїй матері. А договір ви укладали із сестрою. До неї й висувайте претензії.
— Слухай, ти тут не розпоряджатимешся! Прийшов командир!
Квартирант підступив упритул, випнувши груди. Микола залишився на місці й дивився на нього згори. Секунди три вони так простояли, після чого мешканець відступив до шафи. Дістав із шухляди складений папір і жбурнув поверх паспорта.
— Читай! Підписи стоять, закон не порушено!
Микола розгорнув договір, уважно прочитав і опустив на стіл. Очей не підвів.
— Ірино, а яка у вас у школі зарплата?
Я відповіла.
— Із цього будинку вона за місяць отримувала більше, — сказав Микола. — Усі три роки я надсилав їй на пансіонат, а з осені вона ще й брала за житло.
Квартирант нічого не сказав. Мабуть, не знав; та й знати йому не хотілося. Він сів на табуретку й звелів дружині:
— Набирай її.
Витерши руки рушником, та зателефонувала Марині. Телефон з увімкненим гучним зв’язком поклала біля розгорнутого паспорта.
— Марино Ігорівно, ваш брат тут. Вимагає, щоб ми виїжджали.
Із телефона відразу залунав крик. Високий голос квапився, слова наповзали одне на одне:
— Не здумайте його слухати! Опікунка я, у мене документи! Він там ніхто, ви розумієте? Він кримінальник! Кримінальник! Виставляйте його, телефонуйте в поліцію!
Обоє мешканців чомусь подивилися на мене, наче я зобов’язана була це знати. Я чула вперше. За що ж він сидів? Я глянула на Миколу; з його обличчя нічого не можна було зрозуміти.
Він підняв телефон, вимкнув гучний зв’язок і підніс до вуха.
— Марино, мати вдома. Захочеш побачитися — приїжджай.
Завершивши виклик, повернув телефон на стіл, біля рушника.
— Материну задню кімнату звільніть сьогодні до вечора, — продовжив Микола. — Решту будинку — завтра.
Він вийшов, я слідом. На ґанку Микола ненадовго зупинився, дивлячись у мокрий провулок. Спитати про судимість мені хотілося, але я не наважилася.
Надвечір сніг припинився, з дахів і далі текло. Була шоста година, коли Стьопа повернувся зі зміни. Я перехопила його біля хвіртки, виклала все разом. Він вислухав і без слів попрямував до сараю.
Коли почали переносити Галину Борисівну, вже смеркало. Микола підняв її разом із ковдрою; вона обійняла його за шию. Біля дверей озирнулася на ліжко й лампочку, що залишилися позаду. Наче покидала дім, а не поверталася до нього.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми