Життя без прикрас
До сараю я пробиралася з каструлькою вівсянки в руці й чистим простирадлом під пахвою. Двір розкис, і без дощок, кинутих Стьопою просто в багнюку, годі було пройти. З даху крапало. Початок березня, сьома ранку; у нас тривав уже дев’ятий тиждень із Галиною Борисівною. Саме того ранку я зрозуміла: далі ми її не витягнемо.
Руки були зайняті, довелося штовхнути двері плечем. Увійшовши, я відразу ввімкнула обігрівач; після клацання почувся гул.
— Доброго ранку, Галино Борисівно.
Вона лежала на боці, обернувшись до дверей, і стежила за мною ясними очима, але на привітання не відповіла. Після інсульту, що стався три роки тому, вона майже втратила мову, хоча розуміла все.
Каструльку я примостила на ящик, потім відгорнула ковдру, якою була вкрита Галина Борисівна. Сухе простирадло — уже радість. Галина Борисівна вхопилася за мою руку, допомагаючи собі перевернутися до стіни, щоб я перестелила постіль. Сили в її пальцях іще вистачало.
У січні ці пальці трималися за штахетник біля її власної хвіртки. Тоді я поверталася зі школи після вечірнього прибирання — працюю там прибиральницею. Тієї ночі мороз був за тридцять, а на ній тільки халат і чоловічі черевики, взуті на босі ноги. Вона стояла й уже навіть не плакала.
Між її будинком і нашим бараком був лише провулок: жили ми просто навпроти одне одного. З осені в ньому оселилися квартиранти, Галині Борисівні залишили задню кімнату. Як я перетягла її звідти до нас, не пам’ятаю. Пам’ятаю інше: покласти її в нас не було де. У двох кімнатах і так жили п’ятеро — ми зі Стьопою і троє дітей.
Стьопа переводив погляд із сусідки на мене, потім мовчки пішов у двір. До ночі із сараю долинав стукіт. Він утеплив стіни мінватою й обшив дошками, протягнув від будинку подовжувач, зробив освітлення. З пилорами приніс обігрівач, колись зібраний ним зі старого. На ранок там уже можна було жити в теплі.
Тиждень Галина Борисівна пролежала на нашій розкладачці. Потім Стьопа за вихідні збив їй ліжко.
На третій день дочка Галини Борисівни нарешті відповіла на мій дзвінок. Марина жила в райцентрі, лише за сорок кілометрів від нас, і офіційно була материною опікункою.
— Нехай поки побуде у вас. Я заплачу, — сказала вона.
Після цього мої дзвінки залишалися без відповіді.
Я закінчувала мити підлогу біля ліжка, коли з’явилася Олена, наша середня. Мою стару хустку вона зав’язала вузлом на потилиці, на ногах теліпалися гумові чоботи на розмір більші. Видерлася на ящик і розпорядилася:
— Бабусю Галю, давай співати.
До хвороби Галина Борисівна завідувала сільським клубом, а хорові віддала сорок років. Ще першої ночі в сараї вона неголосно замугикала мелодію; Олена, що сиділа поруч, почала повторювати. Через тиждень вони вже знали слова й співали разом. Старої хорової пісні про дівчину, яка просить річку відпустити її додому, я до того не чула.
Олена вдихнула й почала тоненько, збиваючись:
— Відпусти мене, річко…
Слідом озвався низький, трохи хрипкий голос Галини Борисівни:
— До містка, до зеленого. На горбочку поріг у мене, і горить там вогник мій.
Я слухала стоячи, не випускаючи з руки мокрої ганчірки. Днями від неї не доб’єшся навіть слова «пити», а тут — цілий рядок, без затинки. Не уривки звуків: кожне слово вона вимовляла повністю.
Доспівавши, Олена похвалила її:
— От молодець, бабусю! Так я молодшому кажу, коли він кашу доїдає.
Я вирішила спробувати:
— Галино Борисівно, може, ще однією ковдрою вкрити?
Вона подивилася на мене, але нічого не відповіла. Разом із закінченням пісні закінчувалися й слова. Щоразу те саме.
Я нагодувала її вівсянкою з ложки, витерла губи й вийшла телефонувати Марині. Із січня цих спроб було стільки, що я перестала їх рахувати. Телефон у мене старенький, екран тріснутий. Поки набирала номер, думала, як би нам дожити до зарплати: обігрівач споживав стільки електрики, що Стьопа вечорами сидів над квитанцією, не промовляючи ні слова.
Уперше за два місяці Марина відповіла.
— Так, кажіть, — швидко сказала вона.
— Це сусідка, Ірина. Ваша мама досі в нас.
— Де моя мати, мені відомо.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми