Життя без прикрас— Ти що робиш? У тебе вогонь завеликий. Мішати треба, не перестаючи. І молока додай побільше.
— Зрозумів.
— То мішай, а не «зрозумів»!
Він почав усе спочатку під Олениним наглядом. Вона стояла біля нього, взявшись у боки. Я застебнула куртку й уперше за день розсміялася. Микола озирнувся через плече так винувато — мій старший так само дивиться, коли приносить двійку.
Загуслу кашу, за Олениним наказом, він мав скуштувати. Він подув на ложку, відправив її до рота.
— Ну як?
— Несолона.
— Бабусі не можна солоного! Не знаєш, чи що?
Він і не знав. Сільничка повернулася на полицю, більше Микола до неї не доторкнувся. А Олена взяла тарілку й сама понесла бабусі.
Микола вийшов мене провести. Ми затрималися на ґанку, і крізь відчинену кватирку долинув Оленин тонкий голос, що раз у раз збивався:
— Відпусти мене, ріка…
— До зеленого містка… — підхопив низький хрипкий голос Галини Борисівни.
Микола завмер, потім повільно повернув голову до кватирки. Слухав, затамувавши подих. Два дні мати не сказала йому нічого, ані слова, а тепер співала:
— Там на гірці мій поріг…
Він повернувся до хати, я слідом. Та щойно він відчинив двері до кімнати, пісня урвалася. Галина Борисівна глянула на сина й повернулася до стіни.
— Ну от, сполохав! — прикро сказала Олена.
Микола залишився на порозі й подивився на мене.
— Ірино, це як?
Я розповіла, що помічала від січня.
— Тільки з піснею в неї так. Поки співає, слова є. Доспіває — і знову не може сказати. А іншого дня ні «так», ні «ні» не почуєш. Стьопа мені спершу не повірив. Сказав, що співає Олена, а бабуся мугикає.
— Нічого вона не мугикає! — образилася Олена. — Співає вона.
Микола присів перед Оленою навпочіпки.
— Мене навчиш?
Олена подивилася підозріливо.
— Ти ж не вмієш співати.
— Не вмію. Навчиш?
Учили по рядку. Голос у Миколи був низький, мелодія не давалася, слова плуталися: «містка» перетворювалося на «моста», а «вогник» — на «город». Олена щоразу піднімала долоню, зупиняючи його.
— Не город, вогник!
Галина Борисівна досі лежала обличчям до стіни. На другому «городі» в неї здригнулася щока. Вона повернулася й майже всміхнулася.
Я пішла купати молодшого. Микола залишився на табуретці біля материного ліжка, а Олена взялася ганяти його по другому куплету.
На третій день ми з Миколою вирушили до райцентру. Сусід через вулицю позичив йому на місяць старий позашляховик. Мені теж треба було їхати: ліки в Галини Борисівни закінчувалися, рецепт лежав у мене. Того дня старшого я до школи не пустила; наглядати за Галиною Борисівною залишилися вони з Оленою.
Маринину квартиру знайшли в п’ятиповерхівці на околиці. Поки Микола дзвонив у двері, я встигла прочитати наклеєне на них повідомлення про заборгованість. Під ним висів іще папірець від якогось агентства, з великими червоними літерами.
Марину я побачила вперше. Вона відчинила в халаті. Висока, як Микола, з такими самими очима, тільки обличчя ні секунди не залишалося нерухомим. Помітивши мене, вона всміхнулася.
— О, сусідка теж. Заходьте!
Я залишилася біля вішака в передпокої. Далі не запрошували, та я й сама не пішла б. Крізь відчинені двері було видно Миколу: сідати він не став.
— Куди ти поділа гроші, Марино?
— Які ще гроші? — Вона підняла брови. — А, ти про ці.
Із шафи з’явилася товста тека, стягнута гумкою. Марина кинула її на стіл.
— Тримай чеки. Ліки, підгузки, масажист, доглядальниця. Усе для мами. Можеш перерахувати.
Микола теки не торкнувся.
— Два місяці мама в сараї прожила.
— У сусідів вона жила. Ми домовилися, вони самі запропонували. Я їм іще подякувала. — Марина заговорила голосніше, щоб до мене напевне долинуло: — Правда, Ірино?
Я помовчала біля вішака.
— Неправда.
Марина засміялася.
— Чуєш, Миколко? Свідка в тебе є. Прибиральниця з барака. З такою далеко підеш.
— Сама відмовся від опіки, — сказав Микола. — Без галасу. Заяву напиши, і грошей я з тебе вимагати не стану. Нічого. Забудемо ці три роки.
Вона розсміялася вже вголос, від душі.
— Миколко, який же ти малий. Не в грошах річ.
— А в чому?
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми