Життя без прикрасПостоявши ще трохи, Микола попрямував до виходу. Прощатися не став. Я вийшла за ним.
У машині він довго сидів, не заводячи двигуна.
— Іншого опікуна призначать — одразу звіт запросять. А звітувати їй за три роки.
До аптеки ми не поїхали. Через два квартали Микола зупинив машину біля служби опіки.
Нас прийняла інспекторка років п’ятдесяти, у шалі, зі втомленим обличчям. Микола дістав написану вдома заяву. Він просив надати звіт опікунки про витрачання коштів підопічної за три роки. Інспекторка прочитала аркуш і зітхнула.
— Заяву приймемо. Відповімо протягом десяти робочих днів.
Вона стала переглядати щось у комп’ютері, насупилася.
— А за минулий рік звіту від опікунки немає, — промовила вона, радше до себе. — Нагадаємо.
На заяві з’явився штамп. Микола подякував їй, і ми вийшли.
Марина чекала біля ґанку в червоній машині. Приїхала слідом, не вийшла, не гукнула. Микола проминув її, не глянувши. Але вона й не за ним стежила — за мною. Довго дивилася крізь скло, спокійно, без жодного слова.
Уже в машині я помітила, що тремчу. Уперше мені стало страшно за своїх.
Уранці четвертого дня я розвішувала білизну, коли до нас під’їхали дві машини. З білої машини дільничного вийшов він сам і знайома інспекторка в шалі. Марина приїхала в червоній; вийшовши, вона тримала під пахвою теку й була у світлому пальті. Озирнувшись, вона без дозволу пройшла у хвіртку.
— Громадянко, ви Ірина? На вас надійшла заява, — сказав дільничний.
Микола побачив їх із вікна й уже переходив провулок. Зупинився біля нашої хвіртки, позаду сестри.
Дільничний розгорнув аркуш і незворушно зачитав заяву опікунки. Виходило, що ми зі Стьопою без її згоди тримали недієздатну жінку в неопалюваному господарському приміщенні, а потім віддали родичеві із судимістю.
— Неправда це! — сказала я. — Вона сама просила поки що потримати матір у нас. Телефоном.
— Телефоном, так, — лагідно погодилася Марина. — А ви записали цю розмову, Ірино?
Нічого я не записувала.
Інспекторка захотіла оглянути сарай. Я відімкнула двері: ліжко, килимок, ящик та обігрівач лишалися на своїх місцях. Вона ввійшла й почала записувати. Стоячи поруч, я читала: подовжувач через двір, саморобний електрообігрівач, відро.
Відро ми залишали на ніч, щоранку я мила його з хлоркою. А Стьопин обігрівач жодного разу не перегрівся — так він його зібрав. Я все це знала й мовчала. Зроблене Стьопою з жалю тепер ставало на папері доказом.
— Складаємо, — сказала інспекторка, вийшовши із сараю.
Дільничний кивнув. Протокол він заповнював на капоті, потім дав мені ручку.
— Підпишіть, що ознайомилися.
— Але я не згодна.
— Напишіть, що не згодні. І підпис поставте.
Літери в мене стрибали. У слові «згодна» я помилилася, але виправляти не стала. Підписала.
Поки я писала, Марина наблизилася до брата. Він був на голову вищий; вона стала майже впритул до його аляски.
— Що, Миколко, не йметься? — заговорила так голосно, щоб чув дільничний. — Тобі того хлопця мало? Він же тоді ледь живий лишився після тебе. Пам’ятаєш, що у дворі було? Усі сусіди бачили. Чого мовчиш?
Микола не відповідав. Марина штовхнула його долонею в груди.
— Ну ж бо! Як тоді! — повела далі Марина.
Другий поштовх був сильніший. Микола ступив крок назад і повільно сховав руки в кишені. Дільничний відірвався від протоколу, дивився на них.
Навпроти рипнули двері. Галина Борисівна спускалася з ґанку в самому халаті, у капцях на босу ногу. Видно, Олена не вгледіла. Через багнюку вона йшла, тримаючись за паркан, потім паркан скінчився. Ще крок, другий — один капець загруз у багні. Вона навіть не помітила.
Дійшовши до Миколи, Галина Борисівна вчепилася йому в зап’ясток — у ту руку, яку він сховав у кишеню. І залишилася поруч.
Марина подивилася на її босу, забруднену ногу, на пальці, що стискали братову руку. На секунду обличчя в неї стало розгубленим.
— Мамусю, ти ж застудишся! — сказала вона голосно й лагідно, для дільничного.
Мати навіть голови до неї не повернула. Марина пішла до машини. Микола дістав із кишені руку разом із материною й повів її додому, а я побігла вперед по загублений капець.
Коли я повернулася, дільничний уже сідав за кермо. Опустивши скло, він сказав:
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
человек не один под присмотром
трудно объяснить и сложную старость,и отношения с близкими людьми