У лікарні цуралися колишньої хірургині із судимістю, але одного разу туди привезли багатія при смерті

— Кульгава, чого стала? Працюй! — крикнула від залізних дверей наглядачка, навіть не глянувши на неї. — До вечірньої перевірки план сам себе не виконає. Воруши ногами!

Марина невпевнено рушила до сусідньої промислової центрифуги по нову важку партію мокрої білизни. Тут пролунали удар об кахель і короткий крик.

Ув’язнена із сусіднього барака посковзнулася на мокрій підлозі, вкритій мильною піною. Худа жінка була виснажена місяцями роботи у вогкості. Падаючи, вона розкинула руки й спробувала втриматися за край старої центрифуги, що вібрувала, але рука зісковзнула. Зазубрений шматок відірваного іржавого металу поранив їй передпліччя майже до ліктя й пошкодив судини. Жінка впала на підлогу; почалася сильна кровотеча.

— Лікаря кличте! Лікаря! — несамовито закричали від стіни.

— Він у санчастині, на іншому кінці зони! — у паніці відповів інший голос. — Поки по снігу добіжать, вона всю кров втратить!

Наглядачка підбігла, побачила поранену, грубо вилаялася й позадкувала до дверей. Персонал не знав, як допомогти. Навколо скупчилися жінки, що кричали; хтось притиснув до пошкодженої руки брудний мокрий рушник, але він одразу промок. Постраждала блідла, очі закочувалися.

Марина ступила до неї, забувши про обпечену руку й біль. Зараз вона бачила лише кровотечу, що відмірювала останні секунди чужого життя. Опустилася поруч на мокру підлогу, відштовхнула тремтячі руки з рушником і взяла руку однієї з ув’язнених.

— Затисни вище рани. Ось тут, сильніше, — наказала вона, притискаючи пальці жінки до руки постраждалої. — Усією вагою тримай. Налягай.

— Потрібні нитки, будь-які товсті, й голка, — зажадала Марина, різко повернувшись до наглядачки біля дверей.

— Ти хто така, зечко, щоб командувати? — гаркнула та, хапаючись за кийок на поясі.

— Я хірургиня! — голос Марини перекрив гул центрифуги. — Дайте голку. Через дві хвилини вона помре у вас на зміні, а вас віддадуть під трибунал за виробничу недбалість. Мерщій!

Звірина впевненість у її голосі змусила наглядачку підкоритися. Через хвилину Марині кинули товсту швейну голку й моток суворих чорних ниток, якими лагодили роби.

З підлоги вона підняла пом’ятий алюмінієвий кухоль, налила в нього окріп із зірваного крана й на кілька секунд опустила туди голку.

— Не давайте їй вирватися, тримайте міцніше, — сказала Марина, дивлячись на жінку, яка вже майже непритомніла.

Гарячу голку вона вийняла з кухля голими пальцями. Обпечена рука боліла, але Марина не забарилася ні на секунду: всилила чорну нитку й узялася до роботи. Замість операційного столу — брудна підлога пральні, вода з мильною піною; над головою блимали тьмяні лампи. Ні знеболення, ні хірургічних затискачів. Навколішки, поруч із пораненою, вона накладала грубі стежки, з’єднуючи краї пошкодженої судини. Загрубілі від важкої роботи пальці рухалися точно, попри опік правого зап’ястка. Кожен опір тканини вона відчувала руками.

Свободи в неї більше не було — її відібрав суд. Разом із нею зникли становище лікарки, добре ім’я, право лікувати людей. Але тут, у брудній воді, поки Марина намагалася зупинити кровотечу, виявилося те, до чого ні вирок, ні заборона не могли дістатися. Уміння залишилося в руках, зашите глибоко в м’язову пам’ять. Вони пам’ятали. І все ще могли врятувати людину.

— Візьміть трохи лівіше, Марино Петрівно.

Напружений голос Дмитра Бондаря обірвав спогад. Марина кліпнула. Операційна. Світло било в очі, на стерильному столі лежав п’ятнадцятирічний Артем. Перша дуга була завершена; не зупиняючись, вона повела другу назустріч їй.

Саме друга дуга відрізняла її рішення від звичного шва. До цього не додумалися знамениті професори: додаткова лінія не повторювала першу заради міцності, а відводила навантаження від розриву. Зустрічаючись, обидві дуги складалися, як складені пташині крила. Натяг у найнебезпечнішому місці зникав, стоншена, схожа на папір тканина лягала сама на себе. Нитки більше не тиснули на неї; судина утримувала кров усередині.

Останній вузол Марина затягнула м’яко, поступово, без ривка, який міг прорізати волокна. Не підводячи очей від місця розриву, вона тихо розпорядилася:

— Тепер послаблюйте розширювач. Не поспішайте, відпускайте по міліметру.

Дмитро підкорився. У міру того як його руки зменшували натяг, металеві краї розширювача відходили вбік. Кровотеча не відновилася. Укріплена двома тонкими лініями швів ділянка пульсувала рівно; поле залишалося сухим, назовні не виступило ні краплі.

За спиною анестезіолога змінився звук монітора. Тривожні переривчасті сигнали поступилися спокійнішому, рівному писку. У мовчанні операційної хрипкий голос пролунав особливо виразно: