У лікарні цуралися колишньої хірургині із судимістю, але одного разу туди привезли багатія при смерті

Зі збірником у руках Марина повернулася до бібліотекарки.

— Зробіть, будь ласка, копію цього розвороту й титульного аркуша, де зазначено вихідні дані. Мені потрібне офіційне засвідчення, з бібліотечною печаткою, — промовила вона рівно, без жодного виразу.

Жінка глянула поверх окулярів на відвідувачку в потертій куртці.

— За засвідчення платять. Треба штамп «Згідно з оригіналом» поставити, дату зазначити, підписати. Такий порядок.

— Я заплачу. Ставте, — сказала Марина, дістаючи останню готівку.

Старий копіювальний апарат важко загув. Зелений промінь пройшов по сторінці; через хвилину на столі лежали два теплі аркуші А4. Бібліотекарка вийняла з шухляди важку синю печатку, подихала на неї й із силою притиснула до паперу.

Ляп!

Удар відлунів у тихій читальній залі. Марина забрала аркуші з іще блискучим вологим чорнилом. Вихідні дані, наклад, номер обов’язкового державного розсилання й безсумнівна дата тепер були закріплені на засвідчених копіях.

Вона склала папери навпіл і сховала у внутрішню кишеню куртки, поряд зі срібною ластівкою. Документальний доказ був у неї. Залишалося чекати розширеної комісії. Хто прийде на засідання, Марина не знала; зате знала, що знову змусити її мовчати вже не дозволить.

За три тижні дерева біля Яворинської обласної лікарні остаточно скинули листя. Вранці землю сковував перший мороз. В адміністративному корпусі управління охорони здоров’я теж було прохолодно; коридори пахли мастикою для підлоги. Засідання призначили на четвер, на одинадцяту ранку.

Конференцзал на третьому поверсі заповнили члени комісії, чиновники від медицини, головні лікарі міських лікарень і незалежні експерти з обласного центру. Вони сиділи попереду; за ними розмістилися запрошені та журналісти. Біля стін стояли три телевізійні камери на штативах. На одній був знайомий логотип каналу, на якому Мельник багато років вів власну програму.

Леонід домігся саме того, чого хотів: замість закритого розгляду готувалася публічна страта медсестри-кримінальниці, яка посміла обуритися. Він розраховував назавжди закрити питання, хто врятував сина місцевого багатія того вечора, й усунути сумніви у своєму авторитеті.

За п’ять хвилин до початку до зали ввійшла Марина Гончар. На простій сірій кофті, на лівому лацкані, відкрито поблискувала срібна ластівка. Вісім років вона ховала брошку на вивороті, притискаючи до тіла, як таємницю. Сьогодні ховати її не стала.

Проходячи між рядами, Марина відчувала десятки поглядів. Одні перешіптувалися, інші без сорому розглядали її пошкоджену ногу й важку ходу. Вона сіла скраю на вільний стілець, тримаючи спину неприродно прямо. У першому ряду Мельник, закинувши ногу на ногу, перебирав папери й невимушено обмінювався порожніми зауваженнями з чиновником поруч. Бездоганний темно-синій костюм, розслаблений вигляд — господар становища на нудному, але необхідному заході.

Голова комісії, сувора жінка в окулярах із товстою оправою, постукала ручкою по мікрофону.

— Колеги, розпочнімо. Розглядаємо подію в Яворинській обласній лікарні: грубе порушення посадових інструкцій, незаконне здійснення медичної діяльності. — Вона звірилася з аркушем. — Слово отримує Марина Петрівна Гончар, колишня медсестра хірургічного відділення.

До трибуни Марина дійшла, спираючись на спинки стільців. Поправила мікрофон, поклала тонку сіру папку. Розмови припинилися; чулося лише негучне гудіння камер.

— На виправдання за звинуваченням у крадіжці ліків я час комісії витрачати не буду. Хто списував антикоагулянти і яким чином, встановить слідство. Я хочу відповісти на інше звинувачення: нібито без чинного лікарського допуску втрутилася в операцію й наразила пацієнта на небезпеку, скориставшись, як сказано в матеріалах, «кустарною та небезпечною методикою». — Голос її залишався рівним; цей тон вироблявся роками. Марина відкрила папку й вийняла цупкі аркуші А4 із синьою бібліотечною печаткою. — Того вечора в операційній я відновила судинну стінку зустрічними півдугами. Кустарним цей метод назвати не можна. І професорові Мельнику він не належить.

Рядами прокотився здивований гомін. Голова комісії насупилася. Літній хірург-експерт, який сидів поруч, примружився й подався вперед.

Марина відійшла від трибуни до столу й поклала копії перед головою комісії.

— Бібліотека засвідчила копію збірника конференції з серцево-судинної хірургії, виданого кардіохірургічним центром. Наклад — триста примірників, передбачено обов’язкове державне розсилання. Опублікований вісім років тому. — Вона показала виділений рядок. — Назву цієї статті ви знайдете й у монографії професора, у заголовку розділу. Але монографія з’явилася двома роками пізніше. Тут першою авторкою зазначена я, під дівочим прізвищем. Другим — аспірант, який допомагав мені робити розрахунки. Мельник стоїть третім, через кому, лише як керівник відділення.