Оксана Дмитрівна, розгубивши всю свою пиху, голосила на всю квартиру, намагаючись утрамбувати у величезний баул сковорідки, які притягла із собою.
— Безсердечна! — верещала свекруха, бризкаючи слиною. — Та щоб тобі пусто було в цій квартирі! Вигнала людей на вулицю. Ми ж під тебе підлаштовувалися, затишок створювали. Я вікна мила!
— За вікна дякую. Вважайте це платою за комуналку, яку ви не оплачували, — з ввічливою усмішкою відпарирувала Марина, відбираючи у Віктора згорнутий плед, що належав їй. — Не чіпай вовну, Вітю, у тебе на неї алергія.
Віктор судомно запихав до валізи свої речі. Він був жалюгідний. Кудись подівся той вальяжний альфа-самець, який пару годин тому розповідав про свої права на житлову площу. Тепер це був просто спітнілий, тремтячий чоловічок, чия афера з тріском провалилася.
Саме в цей час, поки нахабний сімейний підряд самозванців під суворим поглядом поліції тягав на сходовий майданчик свої клунки й коробки, майстер із замків часу не гаяв. Під акомпанемент ридань Лариси та лайки свекрухи він просто при них викрутив болти, вийняв старий замок і з гучним брязкотом установив нову важку броньовану серцевину. Замикаючий механізм спрацював зі звуком банківського сховища, що зачиняється.
Коли остання коробка опинилася за дверима, Марина пройшлася квартирою, побачила в передпокої забуті зимові черевики Віктора й пару Ларисиних капців. Вона спокійно зібрала всі речі, що залишилися, які ті не встигли прихопити, підійшла до виходу й викинула їх просто на брудний шматок лінолеуму, що лежав замість її килимка.
Вона стала у дверному прорізі, спершись плечем об одвірок. На сходовому майданчику мальовничо розташувався табір: Віктор із валізою, дружина, що плаче, з розмазаною тушшю, кудлатий брат, який сидів на мішку, і багрова від люті Оксана Дмитрівна, що притискала до грудей ополоник. Поліцейські й охорона вже спускалися ліфтом, переконавшись, що інцидент вичерпано.
— Ну, з новосіллям вас, хлопці, — сказала Марина, широко й щиро усміхнувшись. — Поживіть поки що в Оксани Дмитрівни в її старій однокімнатній квартирі. Ви ж тепер одна велика дружна сім’я. Там якраз усім місця вистачить, якщо спати стоячи. Щастя молодим! Гірко!
Вона грюкнула дверима, відсікаючи матюки Віктора й виття свекрухи. Двічі повернула новий ключ. Потужні ригелі м’яко увійшли в пази.
Тиша, чудова, спокійна, лише їй належна тиша, опустилася на квартиру. Марина видихнула, штурхнула ногою чужу шкарпетку, що валялася на підлозі, й потягнулася, відчуваючи, як минає напруга від перельоту й останніх двох годин…
