— Телефонуйте, заодно розкажете їм, як намагалися продати мій диван через інтернет-майданчик. Вантажникам я передала палкий привіт.
Очі Віктора стали завбільшки з блюдця. Він позадкував до холодильника. Кудлатий хлопчина у вітальні перестав жувати жуйку, явно зацікавившись рухняком, що виник. І тільки товстий кіт на дивані продовжував мирно спати.
Через 15 хвилин, які для всіх тягнулися цілу вічність, у двері подзвонили. Марина пішла відчиняти, гидливо відсунувши ліктем притихлу Оксану Дмитрівну.
На порозі стояв дільничний — суворий капітан із текою під пахвою, а за його спиною важко дихали два бійці охорони в повному спорядженні. Поруч скромно переминався з ноги на ногу вусатий чоловічок із величезною валізкою інструментів — майстер із замків.
— Хто викликав наряд? — запитав капітан, переступаючи поріг і оцінюючи обстановку.
— Я викликала. — Марина простягнула йому паспорт і витяг із реєстру. — Ось мої документи на право власності. Повернулася з відрядження, а тут влаштували притон. Обличчя мені незнайомі. Вимагаю негайно звільнити мою квартиру.
Дільничний уважно вивчив папери, потім підвів важкий погляд на молоду сім’ю, що збилася докупи.
— Громадяни, — звернувся поліцейський до Віктора, його нової дружини, свекрухи та кудлатого хлопця, який намагався злитися зі шпалерами. — Документи, що підтверджують право перебування на цій житловій площі, маєте? Реєстрація, договір оренди?
— Ми родичі, — промимрив Віктор, вкриваючись червоними плямами. — Я її колишній наречений.
— Ви їй ніхто, громадянине. Ви перебуваєте в чужій власності без реєстрації, без згоди власниці, — відкарбував капітан, клацаючи ручкою. — Даю вам рівно десять хвилин, щоб зібрати свої особисті речі й звільнити приміщення. Інакше оформлюємо затримання за незаконне вселення, а це, між іншим, кримінальна відповідальність. Обирайте: або йдете на вихід добровільно, або їдете до відділку в кайданках.
У квартирі почалася метушлива паніка. Це скидалося на телешоу, тільки в прискореній перемотці. Лариса з гучними риданнями заметалася спальнею. Вона спробувала сунути до своєї сумки дорогий Маринин фен, але Марина відразу перехопила її руку й поклала фен на місце.
— Своє збирай: шкарпетки, зубні щітки, — командувала Марина, спостерігаючи, як Лариса зі сльозами здирає із себе смарагдовий шовковий халат і жбурляє його на ліжко, залишаючись у дешевій синтетичній піжамі.
Кудлатий хлопчина мовчки скидав своє манаття в мішки для сміття, щохвилини спотикаючись об коробки. Комусь із охорони набридло дивитися на цю метушню, і боєць гаркнув:
— Час іде, швидше!…
