Свекруха зажадала зарплатну картку невістки

Оксана взяла чек, вивчила його з тим самим ентузіазмом, із яким податковий інспектор дивиться на декларацію фірми-одноденки.

— Тридцять дві тисячі за баночку. Відновлювальна сироватка зі сліз незайманих єдинорогів. — Оксана поклала папірець назад. — Оформлюйте повернення.

— Повернення косметики не приймають, — обурилася свекруха, миттєво зцілюючись від слабкості.

— Тоді насолоджуйтеся гладенькою шкірою. Але в наші витрати ця стаття не закладена.

Світлана Петрівна важко задихала.

— Ти просто не розумієш, що таке взаємовиручка. Я мати твого чоловіка. У мене будинок затоплений.

Оксана не стала сперечатися. Вона мовчки дістала з холодильника контейнер вареної броколі, поставила грітися в мікрохвильовку й пішла переодягатися. Сперечатися з маніпулятором — означає давати йому енергію. Оксана воліла позбавляти противника кисню.

Вівторок приніс нові сюрпризи. В обідню перерву Оксана сиділа в офісній їдальні й пила зелений чай. Телефон завібрував. Дзвонив Віктор.

— Слухай, Оксано. — Голос чоловіка звучав напружено. — Мама тут скинула мені в месенджер список покупок. Там мармурова яловичина, креветки калібру 16/20, сир із пліснявою. Пише, що в неї від наших макаронів печія. Вимагає, щоб я переказав їй тридцятку, мовляв, вона сама до магазину сходить. Каже, твоя картка теж підійде, якщо в мене немає.

Оксана всміхнулася. Хватка в бібліотекарки була як у бультер'єра.

— Вітю, жодних переказів, я сама замовлю продукти.

Вона відкрила застосунок супермаркету-дискаунтера, швидко накидала до кошика: перловка — п'ять пачок, минтай заморожений — три кілограми, цибуля ріпчаста, морква, гірчичні сушки. Оплатила.

Увечері вдома вибухнула буря. Світлана Петрівна стояла над роздертими пакетами з минтаєм.

— Це що за знущання? Я, по-вашому, кішка?

— Це джерело фосфору, Світлано Петрівно, — лагідно відповіла Оксана, знімаючи туфлі. — Дуже корисно для мозку, особливо коли попереду важкий ремонт. До речі, як там ваша квартира? Давно телефонували до керуючої компанії?

Свекруха здригнулася. На частку секунди її очі метнулися вбік.

— Так, телефонувала. Там усе погано. Труби треба з Німеччини замовляти. Перебої ж, сама знаєш. Місяці два доведеться чекати.

— Яка прикрість. Отже, два місяці на минтаї.

Середа ознаменувалася спробою психологічної атаки. Світлана Петрівна вирішила зайти з козирів, натиснути на жалість сина й виставити невістку тиранкою.

За вечерею, колупаючи виделкою перловку, пенсіонерка почала мовити: