Свекруха заявила, що їй начхати на день народження Іри, і зажадала їжі, а потім до будинку прийшла сусідка

— У мене сьогодні день народження, — сказала Іра.

— Я пам’ятаю, я надіслала тобі повідомлення опівночі.

— Я бачила. Дякую.

Іра помовчала секунду.

— Оксано, мені потрібна консультація. Справжня юридична.

— Кажи просто зараз.

— Квартиру купили в шлюбі близько трьох років тому, невдовзі після весілля. Я внесла приблизно третину вартості — гроші від продажу бабусиної нерухомості, яка була моєю власністю до шлюбу. Є розписка, є виписка з рахунку, з якого йшли гроші на купівлю. Рахунок відкритий на моє ім’я до весілля. Договір купівлі-продажу. Власники обоє: я і чоловік.

— Добре, — рівно сказала Оксана. — Далі.

— Чоловік зраджує. Є фотографії, є свідок — сусідка з дачі, яка сьогодні прийшла до мене особисто. Свекруха живе з нами два роки без реєстрації, без договору, без жодних документів. У неї є власна двокімнатна квартира в нашому місті, яку вона здає. Грошей на ведення нашого господарства вона не платить. За комунальні послуги теж.

Оксана помовчала три секунди.

— Свідоцтво про шлюб у тебе на руках?

— Так.

— Документи на квартиру?

— Зі мною.

— Виписку з рахунку можеш отримати сьогодні?

— У банківському застосунку, просто зараз.

— Тоді слухай. — Голос Оксани став трохи чіткішим. — За сімейним кодексом усе, що куплено в шлюбі, — спільна власність. Але особисті гроші, вкладені в купівлю й підтверджені документально, можуть бути підставою для виділення більшої частки під час поділу. Це судова практика, не гарантія, але шанси добрі, особливо якщо в тебе є розписка. Свекруха — вона ніяк не є суб’єктом у цій квартирі. Юридично її там немає. Вона може жити, лише доки і ти, і чоловік згодні. Ти згодна?

— Ні, — сказала Іра.

— Тоді вона зобов’язана звільнити житлове приміщення. За житловим кодексом, якщо людина втратила право користування житлом або воно в неї взагалі не виникало, вона зобов’язана виїхати, у разі відмови — виселення через суд.

— Довго?

— За нашими мірками місяці три-чотири, але зазвичай грамотної письмової вимоги досить, щоб людина замислилася.

— Зрозуміло.

Іра дивилася у вікно спальні. Вулицею йшов чоловік із маленьким хлопчиком, тримав його за руку, щось говорив йому дорогою і сміявся.

— Оксано, мені потрібен адвокат, не консультація, а робота.

— Я чую це так. Ти хочеш розлучення і поділу майна?

— Так.

— Добре, я знаю, до кого скерувати, але спершу скажи мені одну річ. — Оксана помовчала. — Ти точно готова? Не в емоційному сенсі. Ти розумієш, що це будуть місяці, що він почне тягнути, що свекруха робитиме все, аби ускладнити? Ти витримаєш?

Іра подумала про п’ять років на швидкій, про ночі на зимових трасах, про руку, яку вона тримала на чужому горлі сорок хвилин.

— Витримаю, — сказала вона.

— Тоді записуй адресу, приїдеш у понеділок об одинадцятій.

Іра записала, прибрала телефон, вийшла в коридор. Світлана Аркадіївна чекала на неї. Стояла біля кухонних дверей, руки схрещені на грудях, обличчя застигло у виразі людини, яка готується до скандалу й заздалегідь зайняла вигідну позицію.

— Ти кому телефонувала? — запитала вона.

— Подрузі.

— Що за подруга?

— Юристка, — сказала Іра. — Будете чаю?

Світлана Аркадіївна кліпнула.

— Що?

— Чаю. Я ставлю чайник. Хочете?

Це не був мир і не примирення. Це була пауза перед тим, що Іра вже вирішила робити. Просто не було потреби пояснювати це свекрусі завчасно.

Світлана Аркадіївна підозріло подивилася на неї, але пройшла на кухню й сіла. Іра поставила чайник, дістала дві чашки. За вікном тягнувся квітневий ранок, тихий, трохи прохолодний, із запахом талої землі, який просочувався навіть крізь зачинене вікно.

— Максим сказав, що приїде до обіду, — промовила Світлана Аркадіївна обережніше, ніж зазвичай. — Ти що, не готуватимеш?

— Приготую, — сказала Іра. — Суп і другу страву, як завжди.

Але Світлана Аркадіївна взяла чашку, погріла об неї руки, подивилася на Іру примружено.

— Чого ти така спокійна?

— А якою мені бути?

— Я думала, ти кричатимеш, чи плакатимеш, чи втечеш.

— Навіщо? — сказала Іра. — Нікуди я не тікаю.