Життя без прикрас— Але ви ще молоді. Не можна ж відмовлятися від мрії назавжди. Ви могли б вступити, вивчитися, домогтися свого. Я впевнена, у вас вийшло б.
— Боюся, мій час уже згаяно, Ірино. За навчання треба дорого платити. Улов нас годує, але на університет із нього не відкладеш.
— Як шкода, що я нічим не можу допомогти. Були б у мене гроші, я б допомогла вам учитися. Ви життя мені врятували, а в мене нічого немає. Навіть про себе майже нічого не знаю.
— Ви вже зробили для мене чимало. До вас ніхто й не питав, чого мені хочеться.
— Тоді можна ще про одну послугу попросити?
— Просіть, про що хочете.
— Відведіть мене до річки.
— Навіщо вам туди?
— Може, на тому місці я згадаю, що зі мною сталося. Тут скільки не намагаюся, нічого не виходить. А там раптом щось упізнаю.
— Ви впевнені, що це вам не зашкодить? Не надто тяжко буде туди повертатися?
— Думаю, ні. Будь ласка, я хочу піти.
— Гаразд, відведу. Тільки спершу доїмо.
— Звісно. Пригощайтеся.
— А ви теж скуштуйте. Самі ж готували. Ну як?
— Так, солі забагато, — визнала Ірина. — Але загалом вийшло непогано.
— Як тут гарно! — сказала Поліна в ресторані. — Я ніколи в таких місцях не бувала.
— Ми сюди не обідати прийшли. Де вона?
— Хто?
— Ти чудово розумієш, про кого я. Де та жінка?
— Зі мною. Місце знаю тільки я, їй там усього вистачає.
— Чому ж вона ні з ким не зв’язалася, якщо залишилася жива?
— Вона після удару головою втратила пам’ять. Не знає, де її дім, хто вона сама, звідки взялася у воді. Нічого в бідолахи в пам’яті не залишилося.
— Навіть ім’я забула?
— Навіть його. Вона як новонароджена.
— А мене не згадувала? Так і не сказала нічого про мене?
— Ні слова. А мала б?
— Ось що я пропоную: годуй її, доглядай, нехай залишається там само. До дому не підпускай, до поліції теж. І щоб сторонні про неї не дізналися.
— Чим вона вам так не догодила? Навіщо ховати її подалі від себе?
— Обійдемося без запитань.
Віктор передав Поліні гроші.
— І це все?
— Поки що аванс. Завтра приходь у парк, там отримаєш набагато більше.
— З вами приємно домовлятися, Вікторе.
— Виконай усе як слід — і далі отримаєш набагато більше.
— Не сумнівайтеся, — запевнила Поліна. — Жінка буде нагодована й доглянута. Поки я жива, ніхто про неї не дізнається.
— От і добре. Завтра побачимося.
— Тут я тебе й витягнув, — пояснював Андрій біля річки. — Рибалив, дивлюся — ти по воді пливеш. Саме в цьому місці.
— Просто пливла? Більше ти нічого не бачив?
— Нічого. Ти була зовсім крижана й майже не дихала. Я вже думав, не врятую. Але, слава Богу, обійшлося.
— Не виходить згадати, — сказала Ірина. — Скільки не стараюся, нічого. Не розумію, навіщо я взагалі була в цій частині річки.
— Не муч себе. Потрібен час, і пам’ять повернеться.
У пам’яті Ірини зринули слова, сказані тут раніше.
— Мені тут нічого робити.
— Ти нікуди не підеш.
— Вікторе, мені боляче! Відпусти!
— Я не розлучуся! Вона моя, і тобі я її не віддам!
Потім вона вже благала про допомогу.
— Вікторе, прошу, простягни руку! Я більше не витримаю!
— Хочеш, щоб я тобі допоміг?
— Так!
— Спокійно, я тобі допоможу.
— Ні! Вікторе, будь ласка! Допоможи мені, не залишай тут! Ні!
— Ірино, що з тобою? — запитав Андрій.
— Я не випадково опинилася у воді. Мене відпустили. Хтось розтиснув мої руки, щоб течія мене віднесла.
— Ти точно це згадала? Що саме ти бачила?
— Руки. Чоловічі руки… І чула, як він сміється. Досі чую.
— Заспокойся. А обличчя? Ти впізнала його, зрозуміла, хто це був?
— Ні, обличчя не бачу. Тільки руки й цей сміх. Він сміявся з мене, і в мене це все ще звучить у голові.
— Тихо, Ірино. Поки я поруч, ніхто тебе й пальцем не зачепить. Тут із тобою нічого не станеться.
— Хтось хотів моєї смерті. А раптом він мене шукає? Раптом уже знає, що я вижила?
— Тому й треба звернутися до поліції. Завтра продамо рибу на ринку й одразу підемо туди. Вони напевно знайдуть цього негідника.
— Обіцяєш?
— Обіцяю. Усе буде добре, тільки заспокойся.
— Нарешті! — зустріла Віктора Наталія. — Я дві години телефоную, а ти навіть відповісти не можеш! Від мене не сховалося, що ти був із тією жінкою. Розкажеш сам чи з тебе витягувати доведеться?
— Заспокойся. Новини неприємні.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.