Життя без прикрас— Пам’ятаєш Поліну? Ту, в якої був червоний капелюх твоєї сестри? Виявилося, вона знайшла Ірину. Наталіє, твоя сестра жива.
— Ні! Ти ж присягався, що бачив, як вона тонула! Запевняв, що її віднесло течією! Ти мені присягнувся, Вікторе!
— Я й сам був у цьому певен. Але в Поліни виявилося її перлове намисто. Те саме, мій подарунок на річницю.
— Ідіот! Ти навіть не перевірив, померла вона чи ні?
— Не горлай, дівчинка в кімнаті! Ірині не можна повертатися до цього будинку: повернеться — і нам обом пряма дорога до в’язниці. Але шанс у нас є: вона втратила пам’ять і зовсім нічого не пам’ятає.
— Як це — втратила пам’ять?
— Нічого в неї в голові не лишилося. Я заплатив Поліні, щоб вона залишила її в себе. Поки дав небагато, решту отримає завтра, коли зустрінемося. Ірина нам не завадить.
— Ти віриш, що жебрачка цим задовольниться? Почне вимагати ще й ще, доки не витягне з тебе все до останнього. Треба самим її забрати. Не знаю, як ти домовишся, але нам потрібне місце, де її не знайдуть. І шантажувати нас тоді буде нікому.
— Куди ж її подіти?
— У тата за містом є склад. Там ніхто не почує, що вона кличе на допомогу.
— Добре. Завтра в парку поставлю умову: спочатку нехай віддасть мені Ірину, потім отримає гроші.
— Більше помилятися не можна, Вікторе. Чуєш мене? До цього будинку Ірина повернутися не повинна.
— Чую. Зроблю, як ти сказала.
— Ось і наша ділова жінка! — звернувся Андрій до Поліни, яка повернулася. — Ну що, вдалося домовитися з подругами?
— Усе вдалося. Дивись, скільки мені заплатили за сьогоднішню угоду.
— Уже заплатили? Так швидко?
— Це ще аванс. Завтра буде вдвічі більше.
— Вітаю, сестричко! А я вчора, коли побачив у тебе гроші, чого тільки не подумав. Вирішив, що ти в щось лихе вплуталася. І ось як усе обернулося.
— Бачиш? Не така вже я й погана.
— Хіба я казав, що ти погана? Ти в мене завжди розумна була. Я тобою пишаюся, Поліно. І мама б пишалася.
— Завтра з бідністю покінчимо. Годі вже старі сіті латати! Нарешті в мене будуть гроші, про які я стільки мріяла.
— Не квапся, сестричко. За день справу не налагодиш.
— Цю налагоджу, сам побачиш. А наша гостя де?
— Відпочиває. Втомилася за сьогодні.
— Від чого?
— Підмітала, їжу готувала. Ніяк не хоче сидіти без діла.
— Отже, наглядати за нею треба. Щоб не перевтомлювалася й із дому нікуди не виходила.
— Чого це ти раптом так про неї дбаєш?
— Вона тепер нам як рідна. Гаразд, я митися піду, зовсім без сил.
— Поліно, зачекай, я сказати хотів… Поліно!
Андрій не встиг повідомити сестрі, що їхня гостя вже згадала своє ім’я.
— Ірино, прокидайтеся! — покликав Андрій. — Ірино!
— Андрію? Що сталося? Котра година?
— Усе гаразд, ще рано. Я з річки повернувся, ящики повні. Зараз понесу вилов на ринок. Збирайтеся зі мною, а після торгівлі підемо до поліції, як домовлялися.
— Уже сьогодні?
— Сьогодні. Більше відкладати не можна. Якщо вам загрожує небезпека, нехай у поліції дізнаються про це, поки нічого не сталося.
— Треба Поліну розбудити. Попередимо її, бо хвилюватиметься.
— Тільки не це! Вона з дитинства ранніх підйомів терпіти не може. Одного разу я будив її, коли нам треба було на службу до церкви, то вона в мене черевиком жбурнула. Досі слід є, дивіться.
— Настільки не любить вставати?
— Ще й як. Без їжі залишиться охочіше, ніж без сну. Тому краще ходімо. Ви переодягніться, а я надворі почекаю.
— Добре. Поліно, дякую за все. Дякую.
— Увесь вилов розпродали! — сказав Андрій Ірині на ринку. — До останньої рибини. Це ви мені удачу приносите. Не знаю вже, як вам це вдається. Ну, тепер до поліції, ходімо.
Неподалік Федір нагадував онучці:
— Принцесо, на тобі те, що я надягнув? Не знімай. Дідусеві треба знати, де ти перебуваєш.
— Пам’ятаю, дідусю. Ти завжди мені його надягаєш.
— Тату, чому не попередив, що на ринок підемо? — запитала Наталія. — Я б одяглася інакше.
— Та ми тільки на фрукти подивимося, доню. Ходімо.
— Мамо! Мамочко! — покликала Софія.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.