Роман врятував пораненого вовка, а той став його захисником і допоміг наблизитися до розгадки давньої трагедії

— За мною приїхали, — тихо сказав він. — Якимось чином вистежили.

Сторож зблід.

— Через задні двері. Швидше!

Він розчинив вузькі двері до комірчини. За ними починалися сходи вниз.

— Це той підземний хід? — швидко запитав Роман.

— Ні, звідси вийдете у двір за будівлею. Тунель засипали одразу після того, що сталося. Тікайте, а я спробую їх затримати.

Роман не рушив з місця. Залишити старого наодинці з цими людьми, які приїхали явно не для мирної розмови, було важко.

— Не турбуйтеся про мене, — сказав Олег Станіславович, наче зрозумів його без слів. — Що вони мені зроблять? Мені без малого сімдесят, жити вже немає заради кого. А вам треба докопатися до правди. Заради тих дітей.

У двері сторожки загупали.

— Старий, відчиняй! Негайно! — зажадав грубий голос.

— Іду, іду! — прохрипів сторож і підморгнув Романові. — Старий я став, ноги не слухаються.

Роман вдячно стиснув йому руку й пірнув до комірчини. На його свист Дружок прослизнув слідом, мов беззвучна тінь. Швидко спустившись, вони опинилися в маленькому дворі за високим парканом. Хвіртку тримав простий засув. Роман відсунув його, намагаючись не шуміти, й вийшов у провулок; вовк тінню потягнувся за ним.

Вони встигли відбігти на пів кварталу, коли позаду пролунали постріли. Один. Другий. Третій. Потім тиша оглушила сильніше за гуркіт.

Роман завмер. Що сталося у сторожці, він зрозумів одразу: куля, призначена йому, дісталася старому. Отже, з тих, хто знав про підземний перехід, серед живих не залишилося нікого. Крім нього самого.

Затримуватися не можна було. Проте йти з міста Роман не бачив сенсу: рано чи пізно його знову відшукають. Треба було ненадовго сховатися й обдумати почуте. Тут він згадав про шахтоуправління. Тунель закінчувався в його підвалі, а отже, там могли зберегтися сліди, папери — бодай якесь підтвердження слів сторожа. Можливо, відповідь увесь час була зовсім поруч.

— Ходімо, — прошепотів він Дружку.

У темряві провулків вони попрямували до північної околиці. Там височіла похмура бетонна коробка шахтоуправління, наче пам’ятник минулій епосі.

Підійшовши ближче, Роман побачив на стоянці знайомі позашляховики. Вікна лишалися темними, біля входу ніхто не чергував, але машини були ті самі, що недавно стояли біля школи. Його випередили. Отже, люди зі спецслужби теж шукали тут щось. Це зміцнило його здогад: ключ до того, що сталося, слід було шукати в шахтоуправлінні.

Він обійшов будівлю й виявив незамкнені бічні двері. Схоже, переслідувачі були певні, що посеред ночі їм ніхто не завадить, і не надто дбали про потайність. Перш ніж увійти, Роман жестом наказав Дружку залишатися надворі. Той невдоволено фиркнув, однак послухався.

За дверима тягнувся лабіринт кабінетів і коридорів. Роман ішов тихо, прислухаючись. Знизу долинали приглушені голоси — люди перебували в підвалі, саме там, куди мав вести шкільний тунель.

Пожежні вказівники допомогли без зусиль знайти сходи. Спуститися непомітно виявилося складніше: старі сходинки зрадницьки поскрипували. Унизу пахло затхлістю, тьмяні лампи під стелею ледве розганяли морок. Тепер у голосах можна було розібрати слова.

— Папери ще тоді знищили, одразу після операції, — говорив хтось із виразною південною говіркою. — Навіщо було сюди їхати?

— Бо Добровольський тут, — озвався інший, низьким голосом із хрипотою. — Мої джерела не помиляються. Раз він живий, хтось напевно ляпнув зайвого. Найімовірніше, шкільний сторож. Треба було ще тоді його прибрати, та нагорі вирішили інакше.

— Але що такого може знати цей Добровольський? Він навіть не бачив людину, яку ми вивели через тунель.

— Зате здатен скласти два і два. Ти не забув, що штурм узагалі не планували? Поки він сам не скомандував починати. Такої самодіяльності від нього ніхто не чекав.

Роман застиг, холонучи від почутого. Як це — не планували? Він отримав наказ від командування. Саме наказ змусив його почати штурм; жодної власної ініціативи не було.

— Та годі, — відмахнувся перший. — Трибунал йому в будь-якому разі світив. Нам лише пощастило: знайшовся зручний цап-відбувайло.

— Зручний, не сперечаюся. Але тепер справу треба закінчити: знайти його й ліквідувати. Поки не з’ясував, ким був той полонений із тунелю.