Роман врятував пораненого вовка, а той став його захисником і допоміг наблизитися до розгадки давньої трагедії

Повз укриття пройшли двоє в темних костюмах. Шрам через щоку одного Роман упізнав миттєво: Гриценко, співробітник спецслужби, який координував ту операцію понад три роки тому. Його супутника Роман раніше не зустрічав. Той був молодший, стрункіший, з акуратно підстриженою бородою.

— Усе, тут нам більше нічого робити, — роздратовано сказав Гриценко. — Поїхали до готелю. Вранці прочешемо околиці. Якщо Добровольський і справді заходив до старого, далеко він піти не встиг.

Лише коли кроки стихли, Роман вийшов з-за ящиків. Його трусило від люті. Увесь цей час він був пішаком, розмінною монетою в чужій темній грі. Він дедалі ясніше відчував жахливість зради: за операцію з викрадення або усунення невідомого полоненого заплатили життями ні в чому не винні діти.

Роман змусив себе зібратися й пішов туди, звідки з’явилися Гриценко з напарником. У кінці коридору були важкі металеві двері. Поруч висіла табличка: «Спеціальний архів. Вхід лише за наявності допуску рівня А». Сучасний електронний замок із кодовою панеллю без спеціального обладнання не зламати. Але двері стояли прочинені. Мабуть, ідучи поспіхом, Гриценко не зачинив їх до кінця.

В архіві висунуті шухляди та розкидані по підлозі теки не лишали сумнівів: тут ґрунтовно порилися. У металевому сміттєвому кошику лежали спалені документи. Схоже, Гриценко старанно замітав сліди.

Роман заходився перебирати вцілілі папери, гарячково вишукуючи бодай якусь зачіпку. Траплялася здебільшого поточна шахтна документація: обсяги видобутку, правила безпеки, зарплати гірників. Серед цієї рутини виявилася тека з грифом «Цілком таємно». Під грифом стояла незвична назва: «Операція „Двійник“».

У теці знайшлося лише кілька аркушів. Більшість комірок у таблицях або було замазано білим, або густо закреслено. Зате одна сторінка майже не постраждала — список учасників із кодовими іменами. Серед незнайомих прізвищ Роман побачив те, яке не міг сплутати: генерал Бєлов, його безпосередній начальник, який віддав наказ іти на штурм.

Навпроти імені значилося: «Ліквідувати після завершення».

У Романа перехопило подих. Отже, і командир міг виявитися пішаком? Або подвійним агентом? Він знову подумав про полоненого, якого провели під землею. Невже під мішком ховалося обличчя самого генерала Бєлова?

Роман надто захопився знайденими паперами. Кроки за спиною він розрізнив запізно: до потилиці вже притиснулося холодне дуло, і лише тоді він спробував обернутися.

— Стояти, майоре. Руки піднімай повільно, без різких рухів, — голос Гриценка звучав крижано.

Довелося підкоритися. Гриценко забрав у нього теку.

— Завзятості тобі не бракує. Три роки протриматися в лісі, а потім ще й з’явитися сюди! Вражає. Тільки розуму в цьому мало.

— Що ви зробили у школі? — Роман потроху повернувся до нього обличчям. — Кого провели через підземний хід?

— А тобі яка різниця? — усміхнувся Гриценко. — Ти вже мерць, Добровольський. Решти, хто надто багато знав, теж немає серед живих.

— Там загинули діти, — голос Романа здригнувся. — Двадцять три дитини. П’ятеро моїх бійців. І все заради вашої операції.

В очах Гриценка майнуло щось схоже на сумнів.

— Без цієї жертви не можна було обійтися. Великої гри без втрат не буває. А ти опинився не на тому боці.

— Що за гра? Про що ти?

Гриценко похитав головою.

— Поговорили, досить. Ставай на коліна, руки за голову. Усе скінчиться швидко. Ти навіть нічого не встигнеш відчути.

Роман повільно опустився, не припиняючи оглядати приміщення. Він розумів, що це кінець, та все ще шукав можливість вирватися. Єдиний вихід — важкі металеві двері — залишався за спиною Гриценка.

Двері безшумно прочинилися, впускаючи сіру тінь. Дружок знайшов Романа по сліду й прийшов за ним. Гриценко нічого не помітив: дивився лише на полоненого, упиваючись своєю владою над ним.

— Навіть трохи шкода тебе, — промовив він, піднімаючи пістолет. — З тебе вийшов би чудовий агент. Із такою завзятістю, з такою…

Дружок блискавкою метнувся вперед. Ні гарчання, ні гавкоту — беззвучний кидок хижака, і вовчі щелепи зімкнулися на зап’ясті Гриценка, зламавши кістку. Той закричав, пістолет вистрілив у стелю.

Роман одразу рвонувся вперед і вибив зброю з ушкодженої руки. Вдарив у сонячне сплетіння, слідом — у щелепу. Гриценко впав горілиць; Роман сів йому на груди й притиснув ніж до горла.