Життя без прикрас— Ще б пак не пам’ятати! У мене тоді чарка недопита лишилася. Сиджу, свято зустрічаю, по телевізору концерт, а у вікно гупають. Дивлюся — цей бугай, увесь тремтить. Каже, Олексіївна до тебе послала, виручи заради Христа, у мене там син. Довелося йти. Валянки на босу ногу натягнув, поки трос чіпляв, руки поморозив. Перша година вже йшла: концерт закінчився, новини почали показувати. Витягнув я його, а він мені купюру дає.
— Збереглася вона в тебе?
— А куди їй подітися? — Він кивнув у куток під стелею, на божницю з іконою Миколая Угодника й сухою вербою. — Я ж тобі розповідав. Там вона. Уранці почув про людину в лазні — наче вогнем обпекло. Не став я ті гроші витрачати, за ікону поклав. Збирався до церкви віднести, та все не зібрався.
Валентина Олексіївна підійшла до божниці. За іконою, у пилюці й павутинні, лежала купюра, складена вчетверо.
— А якщо тебе спитають люди, ти розповіси? Що о першій годині ночі Уткін у мене під воротами в заметі застряг?
— Чому не розповісти, коли так і було? — здивувався Леонід Григорович. — Тільки кому це знадобилося?
— Знадобиться. Скоро спитають.
Наступного дня, опівдні, маленька червона машина насилу, якимось дивом подолала щойно розчищену дорогу на узгір’я. Наталія виявилася коротко стриженою жінкою років сорока, у пуховику, з великою сумкою через плече. Зняла рукавички, і Валентина Олексіївна помітила, що на лівій руці бракує двох пальців — мізинця й безіменного. Цією рукою адвокатка притримувала блокнот, поки правою писала. Рухи були звичні, спритні: видно, давно призвичаїлася.
За столом Наталія погодилася на чай і з морозу випила поспіль дві чашки.
— Спершу про теперішнє становище Романа, — заговорила вона. — Він у слідчому ізоляторі у великому місті. Справу про втечу вже порушено, і це окреме обвинувачення: до решти строку можуть додати до чотирьох років. Саме цією справою мене просила зайнятися Ірина. Але тут у нас непогані шанси домогтися м’якого вироку, можливо, умовного. Він сам повернувся до людей, урятував двох — сержанта й дитину, сам повідомив про себе поліцію. Суд зобов’язаний узяти все це до уваги.
— Добре було б, — озвалася Валентина Олексіївна.
— Однак залишається старий вирок. Він зараз найважливіший: дванадцять років за вбивство. Поки вирок не скасовано, для закону Роман — убивця. Йому ще три роки відбувати за те, чого він, за його словами, не скоював.
— А скасувати його якось можна?
— Можна, але важко. — Наталія відсунула чашку. — Є перегляд за нововиявленими обставинами. Має виявитися щось, про що попередньому суду не було відомо і що змінює справу. Скажімо, свідок свідомо дав неправдиві показання. Тільки тут замало звинуватити його у брехні, потрібні докази. Вашим словам він протиставить свої, і цього не вистачить. Вам за сімдесят, подіям дев’ять років, а він людина шанована. Захисник Уткіна скаже: літня жінка переплутала вечори. Боюся, суд радше повірить йому.
— Він уже сам мені це сказав. Що я плутаю.
— Ви встигли з ним поговорити? — Наталія звела очі від блокнота.
— У лікарні говорила.
Адвокатка трохи помовчала.
— Учора я була в Романа. Він розповів мені про ту ніч. Хочете почути?
— Хочу.
Наталія почала переповідати, неквапливо звіряючись із записами. Роман третій рік працював в Уткіна. На базі біля озера йому відвели сторожку; він опалював котел великого будинку й лазню, прибирав сніг, лагодив несправності. Пічницьку справу знав добре. Велику банну піч із кам’янкою, облицьовану тальком, теж сам мурував. На той час дружина вже пішла від нього, забрала в інше місто Полю. Дівчинці було шість.
На старий Новий рік хазяйський син привіз друзів. Звечора пили в лазні, яку Роман для них натопив, а сам він пішов до котельні. Близько опівночі пролунав крик. Прибігши, Роман побачив біля печі, на підлозі передбанника, Микиту Ткача, приятеля Олега. Над ним стояв п’яний Олег, червонопикий, і торочив одне:
— Я штовхнув його. Лише штовхнув!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.