Життя без прикрас— Мотор Роман почув не раніше ніж через п’ятдесят хвилин після крику, — продовжила Наталія. — Дмитро Іванович увійшов, подивився на нього, на Микиту, на сина, потім повів Олега до будинку. Швидка дісталася лише о пів на другу ночі — через хуртовину. А поліції господар уже заявив, ніби все бачив на власні очі.
Вона переповіла показання Уткіна: він нібито перебував у будинку, почув шум, вийшов на ґанок і крізь відчинені двері передбанника побачив удар коцюбою. Ударив гостя, за його словами, кочегар. Олег підтвердив розповідь батька.
— Йому повірили ще й тому, — продовжила Наталія, — що за тиждень до цього Роман із Микитою посварилися в магазині, при людях. Микита не розрахувався за вимурувану піч, Роман схопив його за барки. Свідки сварки знайшлися. На банній коцюбі — відбитки Романа. Але ж він кочегар, щодня брав її до рук! Слідчому він казав, що господар приїхав пізніше, що чув, як під’їжджала машина. Перевіряти ніхто не став. Захисника призначили, а в того по сорок таких справ на місяць.
Валентина Олексіївна довго сиділа мовчки, поклавши складені руки на стіл.
— Он як вийшло… А я тоді в сестри була, виходжувала її. Якби залишилася тут…
— Вас однаково ніхто не став би питати, — сказала Наталія. — Адже ніхто не знав, що Уткін тієї ночі приїздив до вас.
— Леонід Григорович знав. Мій сусід. Він у першій годині ночі його машину трактором витягував із замету біля моїх воріт. По телевізору концерт скінчився, новини почалися — пам’ятає. І купюру, яку Уткін йому дав, усі дев’ять років за іконою тримає. Не витратив.
Наталія швидко занотовувала сказане в блокнот.
— Це вже краще. Два свідки вагоміші за одного. І все-таки протилежна сторона скаже: лише спогади двох старих. Вибачте, я зараз кажу так, як говоритиме його адвокат.
— Не бійся, кажи прямо. Я не ображаюся.
— Нам потрібен документ. Папір не пам’ятає й не забуває — на ньому залишається те, що записали тоді, тієї ночі. — Наталія закрила блокнот. — Завтра поїду до суду, де зберігається його справа. Захисник має право ознайомитися з архівом. Перегляну все, аркуш за аркушем.
Після її від’їзду Валентина Олексіївна ввечері довго просиділа в сінях на табуретці. Над нею висів старий телефон. У лікарні вона нагадала Уткіну, що швидку він викликав звідси. Він говорив про четверги, про її вік, про дев’ять минулих років. А дзвінка з цього апарата заперечувати не став.
Через чотири дні Наталія знову зателефонувала.
— Я ще в місті, щойно вийшла з архіву. Можна зараз до вас? Є дещо, що вам потрібно побачити.
У сутінках вона ввійшла до хати й, не знявши верхнього одягу, виклала на стіл товстий стос копій.
— Вісім томів переглянула. Тут справа, а ось найважливіше. Уткін стверджував у суді: побачив удар, кинувся до будинку до телефона й одразу викликав швидку. Картка виклику збереглася. Слідчий її витребував, підшив — і більше до неї не повертався.
Наталія показала запис: «Виклик прийнято о 23:52. Викликає — Уткін. Чоловік непритомний, травма голови. Адреса — база на озері». Потім прочитала номер телефона, з якого надійшов дзвінок: короткий сільський номер із шести цифр.
Валентина Олексіївна без слова встала й пішла в сіни. Наталія почула скрип, а невдовзі господиня повернулася з пожовклим аркушем. Зняла його з цвяшка над телефоном і тепер поклала поруч із копією картки. Нерівним чоловічим почерком було написано: «Наш номер». Далі йшли шість цифр, які достоту повторювали запис у справі.
Наталія довго розглядала аркуш.
— Отже, це ваш телефон? — запитала Наталія.
— Наш. Чоловік покійний написав. Тридцять років ми цим номером користувалися, лише п’ять років тому дріт прибрали.
— А в Уткіна на базі вказано інший. Міський, через супутник. Я звіряла. — Наталія провела долонею по обличчю. — Якщо це справді ваш номер, виходить, о 23:52 він стояв тут, у ваших сінях. За його показаннями, удар він бачив за хвилину до дзвінка. Але від вашого узгір’я до лазні п’ятнадцять кілометрів.
— Наш це номер, Наталіє.
— Тепер треба підтвердити, що він належав вам саме тоді, дев’ять років тому. У зв’язківців старі папери могли не зберегтися, архіви чистять. Пошукайте договір або квитанції: щоб були дата, прізвище й телефон.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.