Життя без прикрасНа батьків голос обернулися всі троє. Антоша насупився й відступив на крок, Денис мовчки глянув спідлоба. Тільки Ромка підійшов по кульок, але, взявши карамельки, відразу повернувся до Олексія, наче шукав біля нього захисту.
Ні радісного вигуку, ні обіймів. Мовчання синів виявилося болючішим за ляпас. Віктора з головою накрило усвідомлення того, що він їм не потрібен. Цей світ він зруйнував сам, віддавши повагу хлопчаків за чужі квадратні метри.
— Наш гість, Олексій, — відповіла Поліна, дивлячись на його розгублене обличчя. — А наймитів, Вітю, у своєї Олени шукай. Ми хоч і прості люди, чужу працю привласнювати не збираємося.
З ручкою було покінчено. Олексій неквапливо спустився й став поруч із Поліною, тримаючись на відстані, але даючи зрозуміти: за неї є кому заступитися. Від цієї спокійної, впевненої сили Віктор мимоволі відступив.
— Та я тільки провідати… — пробурмотів він, задкуючи до машини. — Справи в мене. Ніколи. Потім іще зайду.
Він заліз у холодний салон, грюкнув дверцятами й ударив кулаком по керму. Тиху гавань, яку він тримав про запас, зайняв інший — сильніший і гідніший за нього.
А за цегляною стіною Владислав уже пояснював телефоном, куди приїжджати.
— Тальниковець. Поряд зі станцією, зелений дах. Він зараз на подвір’ї. Тільки без галасу приїжджайте, сусіди тут цікаві. Я підготую. Домовилися, як раніше? За відомості — потрійна ціна. От і чудово. Чекаю.
Поклавши важку слухавку на важіль, Владислав потер руки. Інна поруч нервово ковтнула й поправила на шиї золотий ланцюжок.
— Владику, а він же може опиратися. І якщо міліція нагряне?
— Міліція тут до чого? Родичі між собою розбираються, — відмахнувся чоловік, щедро хлюпнувши собі коньяку. — Брати посадять його в машину, відвезуть лікуватися, а нам заплатять. Тільки треба його за хвіртку вивести, щоб на чужій землі не галасувати. Я вже знаю як.
Надвечір над Тальниковцем нависли свинцеві хмари. Густий мокрий сніг швидко вкрив землю білим покривалом. Поліна зібрала всіх за вечерею: картопля в мундирах іще парувала, поруч лежали солоне сало й квашена капуста. Від скромного столу й людей довкола нього йшло дивовижне тепло.
Олексій розповідав хлопчикам про дивовижні вогні. Вони слухали його глибокий, розмірений голос, а Поліна дивилася на гостя й боялася завтрашнього дня. Він піде — і тільки полагоджені табурети та рівний стос дров залишаться нагадуванням.
У сінях загуркотіло. Хтось відчайдушно гатив у вхідні двері, і крізь стукіт пробився Іннин голос, що зривався на вереск:
— Полю! На допомогу! Рятуйте!
Олексій відсунув табурет і відразу підвівся. Поліна кинулася слідом. За розчиненими дверима стояла розпатлана сусідка, без верхнього одягу, босоніж у домашніх капцях. Жах спотворив її обличчя.
— Владику із серцем зле! У гаражі впав, мені його не підняти. — Інна вхопила Олексія за светр. — Ви дужий, допоможіть його до хати донести! Швидка раніше ніж через годину не приїде.
Звичка діяти у важких умовах не залишала Олексієві часу на роздуми: допомогти, врятувати, розпитати потім.
— Поліно, пальто принесіть. Я туди! — кинув він і пішов у темне подвір’я за Інною, яка ридала.
Поліна вискочила на обледенілий ґанок, на ходу борючись із рукавами куртки. В обличчя вдарив вітер. Вона бігла до сусідів, грузнучи у свіжих заметах; густу темряву, здавалося, можна було помацати рукою. Попереду зяяла роззявлена паща великого цегляного гаража.
Світла ніде не було. Ніхто не кликав на допомогу, біля хворого не метушилися. Ця неприродна тиша змусила Поліну сповільнити ходу. Вона обережно визирнула з-за цегляного рогу — і яскраві фари важкого позашляховика на мить засліпили її.
Мотор глухо заревів. У червоному світлі габаритних вогнів Поліна розгледіла двох чоловіків у довгих темних пальтах: вони грубо заштовхували Олексія на заднє сидіння. Він пручався, намагаючись вирватися; один із них ударив його чимось важким.
— Стійте! Куди ви його? Відпустіть! — закричала вона, кинувшись навперейми.
Позашляховик рвонув уперед. З-під важких коліс злетів фонтан брудного снігу, мало не збивши Поліну з ніг. Машина промайнула крізь ковані ворота й зникла за сніговою пеленою. Залишилися їдкий вихлоп і дзвінка розгубленість.
Поліна важко дихала, дивлячись туди, де зникли вогні. Розуміння навалилося кам’яною плитою: серцевий напад був вигадкою, Олексія заманили в засідку.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Дуже гарна розповідь.Щиро дякую.