Життя без прикрасПоліна слухала ці прості, природно сказані слова й відчувала, як руйнується стіна, яку вона зводила навколо себе три останні роки.
За високим цегляним парканом Владислав і далі стежив за ними. Їхня мирна бесіда не відвертала його від задуманої зради.
До полудня він змінив піджак на товстий вовняний светр: так простіше зійти за свого. Із бару дістав дорогий вірменський коньяк, іще запечатаний. Інна тривожно спостерігала за приготуваннями, нервово смикаючи пасок шовкового халата, і провела чоловіка до дверей.
— Тільки не сполохай, Владику. А якщо помилився? Дарма добрий коньяк переведемо.
— Не вчи вченого, — криво всміхнувся він. — Я таких наскрізь бачу. Зараз мости наведемо. Ліпше поганий мир, ніж добра сварка.
До Поліниної ділянки Владислав попрямував неквапливо, натягнувши найширшу й найдобродушнішу усмішку. Затиснута в його масивній руці пляшка здавалася іграшковою. Олексій працював рубанком біля похиленої хвіртки; тонка стружка пахла смолою й осінню, що минала. Поліна, мерзлякувато кутаючись у пухову хустку, розвішувала білизну. Вітер, що посилився, розгойдував голі гілки старої яблуні.
— Боже вам поможи, сусіди! — радісно гукнув Владислав від паркану.
З мокрою наволочкою в руках Поліна завмерла. Надто пам’ятні були сусідські образи, щоб повірити такому привітанню; вона чекала нового підступу. Та Владислав миролюбно підняв руки з пляшкою.
— Полю, ти не сердься. З тією нічною сваркою ми переборщили. — Він зітхнув, удаючи каяття. — Нерви здають, справи замучили. Сама розумієш, бізнес. Хочу помиритися. І заразом із гостем вашим познайомитися. Владислав.
Через невисокий штахетник простягнулася широка долоня. Олексій поклав рубанок, струсив тирсу й потиснув її міцною, сухою рукою.
— Олексій.
Обличчя його нічого не виражало. Тамтешнє життя добре навчило його розрізняти, де людина щира, а де пропонує дешеву підробку.
— З усього видно, серйозна людина. — Владислав намагався впіймати його погляд і уважно звіряв прикмети: високе чоло, глибока зморшка між бровами, маленький шрам над лівою. Сумнівів не лишилося — перед ним стояв інженер, за якого брати ладні були щедро заплатити. — Ви надовго до нас чи проїздом? У Полі ж побут спартанський. Переходьте краще до нас, гостьова кімната вільна. І лазенька є.
— Дякую, але мені тут добре, — відповів Олексій, знову беручись за інструмент. — У тісноті, та не в образі. А до лазні з чистою совістю ходити треба.
— Ну, вам видніше, — Владислав трохи знітився, проте й далі всміхався. — Тоді хоч коньяк прийміть. За знайомство.
— Не п’ю, — відрубав Олексій, повертаючись до роботи. — Вам теж не раджу. З ясною головою будь-яка справа легша.
Невиразно бурмочучи слова прощання, сусід сховав пляшку за спину й поквапився до себе. За ворітьми неквапливість миттю зникла: він підтюпцем кинувся до будинку, до важкого чорного телефона з диском.
— Інно, це він! Тепер уже точно! — Тремтячі пальці набирали номер із ресторанної серветки. — І шрам такий, і тримається, як описували. Зараз повідомлю їм радісну новину. Усе, дружино, вважай, із боргами розрахувалися.
Тим часом біля Поліниного будинку зупинилася стара бежева машина. Рипнули дверцята, і Віктор незграбно вибрався назовні з прозорим кульком дешевих карамельок. Попереджати про приїзд він не став. Шкіряна куртка на ньому була потерта, куплена ще за спільного життя з Полею, а сам він мав такий вигляд, ніби спав, не роздягаючись.
Після вчорашнього скандалу Олена виставила його за поріг і жбурнула йому ключі від машини. Ніч довелося провести на тісному дивані в приятеля, під п’яне хропіння. Пів ночі Віктор згадував запах пирогів удома, хлопчаків на килимі, Полю, яка тихенько наспівувала за прасуванням.
Тепер біля хвіртки він зупинився, не впізнаючи подвір’я. Паркан вирівняний, дрова складені бездоганно. На ґанку високий чужий чоловік упевнено порається з дверною ручкою, а довкола — його сини. Ромка кумедно хмуриться, подаючи цвяхи. Антоша й Денис слухають, пороззявлявши роти, наче бояться пропустити бодай слово.
— Це в нас іще що таке? — Віктор штовхнув хвіртку. Хотів сказати твердо, але голос прозвучав жалюгідно й скрипуче.
Поліна відвернулася від мотузки для білизни. Обличчя відразу стало відчуженим, суворим. Вона витерла руки об фартух і повільно наблизилася до колишнього чоловіка.
— Здрастуй, Вікторе. З чим приїхав? Аліменти привіз чи з машиною щось сталося? — Ні радості, ні злості в голосі не було, лише крижана порожнеча.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Дуже гарна розповідь.Щиро дякую.