Життя без прикрасСалоном прокотився невдоволений гомін. Жінки відверталися до вікон: зв’язуватися з підозрілою людиною в такій глушині ніхто не хотів.
Поліна не могла відвести від нього очей. Зігнута спина, опущені плечі — стільки безвиході було в цій позі, що до горла підступив клубок. У пам’яті спалахнув день, коли їй повідомили про батька. Він теж залишився сам на морозі, збився з дороги, нікому не був потрібен. Знайшлася б тоді бодай одна милосердна душа — залишився б живий.
Вона встала й розкрила потертий дерматиновий гаманець. Там було рівно на хліб і молоко хлопчикам. Завтра знову позичати в сусідів або годувати дітей самими макаронами. Але дозволити вигнати людину на такий холод, на вірну загибель, Поліна не могла.
— Залиште його. За нього я заплачу, — сказала вона й простягнула водієві зім’яті купюри.
Той хмикнув, проте гроші взяв.
— Потім сама з ним розбирайся, Поліно, — пробурчала тітка Клава, боляче смикнувши її за рукав. — Біду до себе принаджуватимеш.
— Сідайте сюди, — Поліна вказала незнайомцеві на сусіднє вільне сидіння, не зважаючи на перешіптування.
Він важко сів. Від промоклого одягу тягнуло хвоєю, від самої людини — вогкою втомою.
— Дякую вам, — промовив він тихо, не підводячи очей. — Від лихої долі вберегли. Олексій мене звати.
— Поліна. — Вона вдивилася в його профіль: високе чоло з глибокими зморшками, уперто стиснуті губи. За жалюгідним виглядом вгадувалася внутрішня міцність. — Що ж із вами сталося, Олексію?
На вибоїнах автобус розмірено гойдало, у світлі фар з’являлися голі стовбури дерев. Олексій дивився перед собою важким потьмянілим поглядом.
— З роботи повертався. Довго жив далеко від дому, на будовах. Майже два роки відгарував без відпустки, хотів свою справу започаткувати. Покійний батько вчив: творити треба, будувати.
Поліна не перебивала.
— На пероні в одному місті брати зустріли, Артем і Дмитро. По батькові рідні, від першої його дружини. Не ворогували наче ніколи. — Олексій провів долонею по обличчю. — Покликали зустріч відзначити в привокзальний буфет. Випили по сто грамів — і все в тумані. Отямився на незнайомому полустанку. Документів немає, заробленого теж. На мені чужа куртка, кишені вивернуті.
— Ви на братів думаєте? — Поліну вразила така жорстокість.
— А на кого ще? Тільки їм телеграму послав, яким поїздом їду. Більше нікому не казав. Видно, розраховували, що згину десь без роду й племені.
— Гроші часом і спорідненню край кладуть, — зітхнула Поліна. — Жадібність. Вона як іржа: будь-яку душу роз’їсть. А зараз вам куди? До знайомих? У міліцію?
Олексій похитав головою.
— До великого міста дістатися треба. Армійські товариші там, на перший час виручать. А цю ніч на станції перечекаю. Якщо не проженуть.
На головній площі Тальниковця автобус зупинився. Вітер жбурляв в обличчя пригорщі мокрого снігу. Поліна уявила крижану дерев’яну лаву зали очікування, а на ній — цього змученого чоловіка. Уперта рішучість міцніла в ній.
— На вокзал ви не підете, на смерть замерзнете, — сказала вона, загортаючись у куртку. — У мене прибудова тепла. Піч розтопимо, переночуєте. Зранку подумаємо, що далі робити.
— Поліно, ви ж зовсім мене не знаєте. — Олексій зупинився під тьмяним ліхтарем. — А раптом я лиха людина? А у вас діти, ви сама.
— Лиха людина за неоплачений квиток не перепрошуватиме, — із сумною усмішкою відповіла вона. — Ходімо вже, Олексію. Не вік нам тут на вітрі мерзнути.
Щойно вони підійшли до будинку, з будки рвонувся на ланцюгу величезний кошлатий пес, помісь вівчарки й дворняги. Дружок гарчав грізно. Чужинців він не терпів, навіть сусіди намагалися обходити хвіртку якнайдалі.
— Дружку, свої! — гукнула Поліна.
Пес і далі гарчав. Олексій ступив до нього спокійно, без різких рухів. Зупинившись, зняв шапку й простягнув відкриту долоню. Гарчання стихло; Дружок недовірливо принюхався. За хвилину підійшов упритул, ткнувся мокрим носом у мозолясту руку й махнув хвостом.
— Оце дива, — видихнула Поліна. — Навіть колишнього мого на дух не переносив. А вас одразу прийняв.
— Фальші вони не терплять, — відповів Олексій, чухаючи його за вухом. — Чують, із миром людина йде чи з каменем за пазухою.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Дуже гарна розповідь.Щиро дякую.