Життя без прикрас— Мамо, нас завтра дядько Олексій на далеке озеро повезе! — радісно повідомив Ромка, розставляючи тарілки. — Обіцяв риболовлю. Візьмемо намет, казанок, будемо юшку варити на вогнищі!
— Раз обіцяв, то повезе, — усміхнулася Поліна, ставлячи тацю з гарячими пирогами. — Він слів на вітер не кидає.
Чоловік мив руки біля кухонного рукомийника. Поліна подивилася на нього: у рухах зберігалася та ґрунтовність, яка привабила її ще в день знайомства. Витерши руки чистим рушником, Олексій підійшов до столу й оглянув свою велику дружну сім’ю.
До цього столу він прийшов через зраду рідних по крові. Після пережитого вже не вірив у справедливість, опустився на саме дно, опинився за крок від загибелі. І все ж саме тут, у простому дерев’яному будинку, отримав те, чого шукав усе життя. Люди, раніше зовсім йому чужі, залишилися поруч у біді. Їхню відданість не можна було ні продати, ні купити — жодних грошей для неї не існувало.
Олексій сів на чолі столу. Поліна вмостилася праворуч, сини — ліворуч. Коли перший голод було втамовано, він заговорив неголосно:
— Цього тижня їздив у місто, хлопці, зі слідчим бачився. Суд над Артемом і Дмитром закінчився. Засудили їх до суворого режиму. Адвокати не виручили.
Поліна тривожно глянула на чоловіка. Вона знала, чого коштував йому процес: свідчити проти тих, із ким ріс, кого вважав рідними, було тяжко.
— Шкодуєш, Олексію? — тихо запитала вона, поклавши долоню на його велику мозолясту руку.
— Не за ними шкодую, Полю. За нашим дитинством. За одним подвір’ям, де ми разом гралися й ще не знали жодної зажерливості. Дорогу кожен обирає собі сам. Вони пішли обманювати й мучити людей. Заподіяне зло до них же й повернулося.
— Як бумеранг? — Денис серйозно кивнув, уважно слухаючи вітчима. — В іншого каменем пожбурив, а сам дістав по лобі?
— Правильно, Дениску. — Олексій усміхнувся й скуйовдив пасинкові чуба. — Тому й посилати від себе треба добрі справи. Вони теж назад повертаються, тільки ще більшими. Ви з мамою не побоялися, врятували мене. Тепер ось разом обідаємо. Ближчих і дорожчих за вас у мене нікого немає.
Поліна слухала, і сльози полегшення підступали до очей. Довга темна смуга залишилася позаду; за нею було рівне ясне світло.
Пообідавши, старші подякували матері й узялися збирати порожні тарілки. Ромка побіг надвір: для Дружка в нього була припасена цукрова кісточка. Поліна сіла на дерев’яну лаву біля жарко натопленої печі. Діти поралися, Олексій діловито витирав вологою ганчіркою клейонку, а вона дивилася на них цілком спокійно.
Колишня образа на Віктора колись пекла її розпеченим залізом. Тепер цього печіння не було. Поліна пробачила його остаточно — заради себе, заради звільнення, а не заради нього. Від довгого носіння каменя за пазухою можна надірвати спину й уже не розігнутися; свого каменя вона більше не несла.
— Замислилася, господинько? — Олексій сів поруч, обережно обійняв її за плечі. — Дивишся, ніби під мостинами старовинний скарб знайшла.
— Так і є, знайшла. — Поліна поклала голову йому на плече. — Дивлюся на нас, і дивно мені, як доля нитки переплітає. Якби Вітя тоді не пішов до багатої розлучниці, якби я з трьома дітьми не залишилася в таких злиднях… Може, і не знайшлося б у мені відчайдушної сміливості впустити нічного волоцюгу.
— Нема лиха без добра, Полю, — відповів Олексій, погладивши її темне волосся, зібране в строгу зачіску. В очах у нього відбивався теплий вогонь печі. — Батько мій, царство йому небесне, любив казати: не гаманець і не високий цегляний паркан роблять людину багатою. Її багатство — люди, які не підуть, коли все інше заберуть.
Поліна згідливо кивнула, вбираючи чоловікові слова. Він мав рацію. Сусіди гналися за легкою наживою й зрештою втратили не самі лише хороми: людську подобу теж було втрачено, а самі вони опинилися на дні. Колишня свекруха поклала життя на вівтар чужого гаманця. Тепер їй залишалося коротати старість у порожнечі, у холодній пихатості. Віктор заради чужих квадратних метрів зрадив сім’ю й власноруч викреслив себе з книги їхнього життя. Повернути його на ці сторінки було вже неможливо.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Дуже гарна розповідь.Щиро дякую.