Життя без прикрас— Сідайте, Павле.
Той сів навпроти.
— Розповідайте, Станіславе Яковичу. Що вам відомо?
Орлов зітхнув і потер обличчя долонею. Здавалося, на нього тиснув величезний тягар.
— Я давно знав Оксану. Ще коли вона була Валерією-Софією.
— Де ви познайомилися?
— Її мати служила в мене в домі. Дівчинка мало не виросла в мене на очах. Я допомагав: платив за навчання, за різні курси. Вона була розумна, хороша. Хотілося дати їй змогу влаштуватися в житті.
Павло не перебивав, чекаючи на продовження.
— Потім вона зв’язалася з негідником і вийшла за нього заміж. Ревнивий, жорстокий, небезпечний чоловік. Я попереджав, та закохана дівчина мене не слухала. — Орлов помовчав, відпив води. — Через кілька років вона прийшла до мене вночі. Побита, вся в сльозах. Казала, чоловік мало її не вбив. Вона втекла, але сина він відібрав, а суд її не захистив.
— Як ви їй допомогли?
— Дав грошей на нове життя. Підшукав роботу. Це я рекомендував її у ваш готель.
Павло відчув, що починає злитися.
— Отже, у мене вона опинилася завдяки вам.
— Я не уявляв, на що вона піде! Мені здавалося, я роблю добру справу. Їй потрібні були заробіток і спокійне життя. У вас вона могла бути в безпеці.
— Тоді поясніть, навіщо вона поїхала на катері.
Станіслав Якович опустив погляд.
— На моє прохання. Я сам збирався на прогулянку й хотів, щоб вона була поблизу. Поговорити, дізнатися, як їй живеться. Вирушити з нами запропонував я.
Гнів Павла закипав.
— Ви привели її туди, де був мій син.
— У мене не було жодного плану. Звідки я міг знати про бурю? Чи про те, що вона…
— Викраде Костю?
Орлов підвівся, відійшов до вікна й став до Павла спиною.
— Коли почався шторм, я помітив її біля вашого хлопчика. Щиро кажучи, я більше думав про себе, про те, як урятуватися. Але бачив: вона тримала його за руку.
— Ви так і дивилися?
— Я крикнув їй, назвав колишнім ім’ям — Валерія-Софія. Вона обернулася… Ніколи не забуду її обличчя. Стільки відчаю, якесь божевілля. Потім накотилася хвиля, і все змішалося. — Він повернувся до Павла. — Уже з рятувальниками я намагався її знайти. Безуспішно. Вирішив, що обоє потонули — вона і ваш син. Почувався винним і не міг змусити себе заговорити. Поховав ці спогади, вдавав, ніби нічого не бачив.
— Ви мовчали три роки, — промовив Павло тремтячим від люті голосом. — Я весь цей час шукав Костю, щодня вмирав зсередини, а ви мовчали.
— Знаю. Ні виправдання, ні прощення мені немає. Я злякався.
Павлові хотілося закричати, вдарити Орлова, розтрощити його офіс. Він стримався: це нічого б не повернуло й не змінило того, що сталося.
— Що ще ви від мене приховали?
Станіслав Якович зам’явся.
— Є ще дещо. Чоловік Оксани дізнався, де вона працює. Незадовго до прогулянки прийшов у готель, погрожував їй. Охорона вигнала його, але перед тим, як піти…
— Що він сказав?
— Що все одно її знайде. Покінчить із нею, змусить розплатитися за втечу.
По спині Павла пробіг холод.
— Вважаєте, він теж був на катері?
— Я його там не зустрічав, тому не знаю. Але подумайте: вона ж могла не лише вивозити вашого сина, а й рятуватися від переслідувача.
Таке припущення ускладнювало все ще більше. Якщо чоловік справді гнався за Оксаною, до відчаю міг додатися страх. Павло поки не знав, яку роль це відіграло в її рішенні.
— Назвіть його повне ім’я.
— Владислав Євгенович Биков.
Павло запам’ятав.
— Він живий?
— Не знаю. Після катастрофи я перестав стежити за цією історією. Хотів викреслити її з пам’яті.
Не дійшовши до дверей, Павло зупинився.
— Станіславе Яковичу, якщо виявиться, що ви знову щось приховали, я знищу і ваш бізнес, і вашу репутацію. Усе, що у вас є.
— Я розумію.
— Говорити слід було ще три роки тому.
— Знаю.
Павло вийшов, не озираючись. Уже в машині набрав слідчого.
— Перевірте для мене Владислава Євгеновича Бикова. Це чоловік Оксани Скиби, яка вивезла мого сина. Мені потрібно знати, де він зараз, чим займається і чи був причетний до того, що сталося.
— Павле, розслідування закінчено. Жінка загинула.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Була щасливою.