Життя без прикрас— Я все виправлю, — прошепотів Павло. — Ще не розумію як, але обов’язково виправлю.
Костя поворухнувся й ненадовго розплющив очі.
— Тату?
— Я поруч, синку. Засинай.
— Залишся зі мною.
— Залишуся.
Павло ліг на маленьке ліжко. Костя відразу присунувся до нього — так само тулився колись у п’ять років, до всього, що сталося. Уперше за три роки вони заснули поруч. За вікном проїжджали машини, здалеку долинали сирени. Місто жило, не знаючи, що до особняка повернувся хлопчик, якого вважали загиблим, і що його зламаний батько потроху починав повертатися до життя.
Через два тижні після їхньої зустрічі Костю почали наздоганяти уривки спогадів. Вони відрізнялися від кошмарів: приходили вдень, зненацька, посеред звичайного заняття. За сніданком хлопчик раптом завмер. Виделка дзенькнула об тарілку, погляд став нерухомим.
— Костю, що з тобою? Усе гаразд? — покликав Павло.
Відповіді не було майже хвилину. Потім син моргнув, немов отямившись від трансу.
— Я зараз дещо згадав.
— Що саме?
— Катер, коли була буря. Там була ще одна людина.
У Павла все обірвалося всередині.
— Ще одна? Про кого ти?
— Про чоловіка. Обличчя не згадується, тільки голос. Перед тим як я звалився у воду, він кричав на Тітку Сонце. Вони сварилися.
— Через що?
Костя заплющив очі, намагаючись утримати вислизлий спогад.
— Не знаю. Я злякався, шторм був сильний. Тримався за поручень, а вони стояли біля мене й кричали одне на одного. Потім ударила хвиля, і я впав.
— А самого чоловіка ще можеш згадати?
— Він устиг схопити мене за руку. Хотів не дати мені впасти, але втримати не зміг. Хвиля мене вирвала, я вислизнув.
Павло мовчки обмірковував почуте. Чоловік, який сварився з Оксаною, не вписувався в попереднє пояснення. Можливо, вона діяла не сама. Можливо, рішення забрати дитину виникло не так раптово, як він вважав.
— Спробуй згадати ще що-небудь, Костю. Навіть дрібницю.
— Здається, він звертався до неї інакше. Не Тітка Сонце… Якось по-іншому. — Хлопчик насупився. — Лера? Валерія-Софія? Схоже на це, але я не впевнений.
Павло запам’ятав обидва варіанти.
— Дякую, синку. Добре, що ти мені про це розповідаєш.
— А що це означає?
— Поки не можу сказати. Постараюся розібратися.
Решта дня минула в пошуках. Павло зв’язався зі слідчим, попросив список пасажирів і працівників, які були на катері, потім зіставив його з документами Оксани. Так виявилося колишнє ім’я — Валерія-Софія Тимчук. Вона носила його до заміжжя, до втечі й зміни особистості. Виходило, хтось на прогулянці знав її ще тоді, знав, ким вона була раніше.
У списку значилися тридцять дві особи: переважно працівники готелю й гості Павла, його ділові партнери, інвестори — заможні люди, які вирушили на розкішну прогулянку. Урятовані давали свідчення, однак ні Оксани, ні сварки ніхто не згадав. Павло не міг виключити, що хтось промовчав навмисно.
Він узявся обдзвонювати людей за списком. Одні не брали слухавки, інші не могли пригадати нічого корисного: за три роки подробиці стерлися. Дійшовши до п’ятнадцятого рядка, Павло набрав Станіслава Яковича Орлова. Багатий і впливовий інвестор, чоловік шістдесяти років, вкладав гроші в один із його готелів.
— Павле? — У голосі Орлова чулося здивування. — Скільки років не бачилися. До мене дійшло, що син знайшовся. Вітаю вас.
— Дякую, Станіславе Яковичу. Я телефоную з питаннями про катастрофу.
На тому кінці замовкли.
— Про що ви хотіли запитати?
— Пам’ятаєте Оксану? Раніше її звали Валерія-Софія. Вона працювала на кухні й була з нами на катері.
Пауза стала довгою й важкою.
— Навіщо вам це знати?
— Вона вивезла Костю. А він згадав чоловіка, який із нею сварився незадовго до його падіння за борт.
Знову довелося чекати на відповідь.
— Павле, краще обговорити це при зустрічі. Телефоном я не хочу.
— Куди приїхати?
— До мене в офіс. Завтра, на третю годину дня.
— Приїду.
Уже закінчивши розмову, Павло й далі дивився на телефон. Серце сильно калатало. Із затинань і затягнутих пауз він вирішив, що Орлов знає щось важливе й приховує це.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Була щасливою.