Життя без прикрас— Костю, що ти знаєш про жінку, яка тебе вивезла?
— Оксаною її звали. А для мене вона була Тіткою Сонце.
— Пояснювала, навіщо тебе забрала?
— Розповідала, як урятувала. Я тонув, а вона у воду за мною стрибнула.
— А після порятунку чому не відвезла до тата?
Костя відповів не відразу.
— Бо тато, вона казала, загинув. Усі загинули на катері. Тільки ми вдвох залишилися.
— Ти їй повірив?
— Сім років мені було. Я хворів, температура висока, усього боявся. А вона їсти давала, ліки, спати вкладала. Мені треба було сказати, що вона бреше?
Слідчий кивнув.
— Вона тебе кривдила? Била, кричала на тебе? Робила боляче?
— Такого не було. Вона по-своєму добра була. Читати мене вчила краще, історії розповідала. На день народження торт пекла. Забирати мене не можна було, я це знаю. Тільки чудовиськом вона не була.
— А про своє колишнє життя розповідала? Про сім’ю? Про те, звідки втекла?
Хлопчик насупився, пригадуючи.
— Одного разу випила. Більше я її п’яною ніколи не бачив. Тоді дуже плакала, казала, що скоїла жахливе. Що потім за це доведеться розплачуватися. І шкодувала про це.
— Пояснила, який учинок мала на увазі?
— Ні. Я думаю — мене. Те, що вона мене вивезла. Мабуть, розуміла, що так не можна.
Поставивши ще кілька запитань, слідчий закінчив розмову. Уже на виході він попросив Павла відійти з ним.
— Судячи з того, що вдалося дізнатися, Оксана діяла самостійно. Ні спільників, ні якоїсь організації за нею не було. Піддалася миттєвому пориву, а потім три роки переховувалася.
— Що буде далі?
— Закриємо справу офіційно. Документи вашого сина відновимо, свідоцтво про ймовірну смерть анулюємо. Усе має повернутися до нормального життя.
— До нормального… — Павло ледь не розсміявся. — Таким, як раніше, воно вже не стане. Дякую вам.
— Бережіть сина. Йому багато довелося витерпіти.
— Я знаю. Берегтиму.
Повернувшись додому, Костя відразу піднявся до себе. Павло залишився у вітальні. Для поліції справу було закрито, але йому самому ще належало зрозуміти, чому Оксана опинилася на катері. Чи була вона там через роботу, як стверджувала Раїса, чи заздалегідь збиралася щось зробити? Із цими запитаннями він пройшов до кабінету й увімкнув комп’ютер.
У старих записах готелю знайшлися відомості про прийняття Оксани на роботу на кухню за вісім місяців до катастрофи. Нічого примітного: звичайні оцінки роботи, ні скарг, ні особливих заслуг. Натомість поїздка на катері вибивалася зі звичного порядку. Працівників кухні зазвичай не брали на морські прогулянки, а Оксана сама попросилася — хотіла допомогти, казала, що їй подобається обслуговувати гостей. Тоді прохання нікого не насторожило. Тепер Павло вбачав у ньому підготовку.
Він продовжив пошуки. За свідоцтвом про шлюб знайшлися ім’я чоловіка й колишня адреса, а потім — газетна замітка чотирирічної давнини. Вона вийшла за місяць до того, як Оксана влаштувалася в готель. Заголовок повідомляв про жінку, яка звинуватила чоловіка в побитті й втратила опіку над сином.
Павло прочитав замітку цілком. В Оксани був хлопчик чотирьох-п’яти років. Коли вона спробувала піти від жорстокого чоловіка, той заявив, що дружина покинула сім’ю, домігся опіки через суд і заборонив їй зустрічі з дитиною. Через місяць вона прийшла працювати до Павла. Ще через вісім місяців вирушила на катері й після катастрофи зникла з маленьким хлопчиком. Із Костею, який міг нагадувати їй про відібраного сина.
Відкинувшись у кріслі, Павло намагався розібратися в цих відомостях. Тепер йому здавалося, що саме Костю Оксана викрадати не збиралася. Вона тікала, була в розпачі, зламана. А потім — шторм, метушня, дитина за бортом. Вона кинулася рятувати його й урятувала. А повернути означало знову залишитися самій, без сина, без мети, без усього, заради чого можна жити. Так Павло починав розуміти її вчинок, хоча виправдання йому, як і раніше, не знаходив.
Комп’ютер він вимкнув, але з кабінету ще довго не виходив. Сидів у темряві, не вміючи відокремити гнів від жалю й розгубленості. Оксана зруйнувала три роки його життя. Раніше було зруйноване її власне — суд дозволив жорстокому чоловікові забрати дитину, ніхто її не захистив. Злочин залишався злочином, тільки судити про те, що сталося, тепер було важче.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Була щасливою.