Після весілля Олена залишилася з чоловіком у сторожці, але вранці по них приїхали

Олена зачинила кватирку й чекала. За кілька хвилин Віктор повернувся.

— Хто такий Дмитро?

Він зупинився.

— Ви підслуховували?

— Я була там, куди ви мене поселили. Тут важко не чути.

— Дмитро Зайцев керує моїми справами.

— Якими?

— Кількома підприємствами.

— У вас навіть води в домі немає. Що це за підприємства?

Віктор сів навпроти.

— «Північний шлях» створив я.

Назва була Олені знайома: холдинг зводив мости, склади, цілі селища, володів транспортними терміналами в різних містах. Світлин керівника майже не публікували; останні місяці вважали, що він за кордоном.

— Віктор Лісовський? Це саме ви?

— Так.

Вона подивилася на куртку, що висіла біля дверей, — подерту, робочу.

— Отже, мільярдер.

— Вартість компанії — не готівка в кишені.

— Не уникайте відповіді. Один дзвінок — і вчорашнє приниження припинилося б.

— Такої можливості я не позбавлений.

— Але телефонувати не стали.

— Хотів подивитися на ваших рідних, коли вони певні, що поруч немає сильного. І на те, як сам поведуся.

Більше він нічого не додав.

— Мене ви теж випробовували?

— Спочатку так.

Олена встала.

— Для Оксани я перешкода, для батька — витрата, яку можна списати, для Юлії — прислуга. А вам я згодилася для експерименту?

— Я не знав, що вас так скоро примушуватимуть.

— Ви були присутні. Бачили на власні очі.

— І припустився помилки, не втрутившись.

— Але навіщо вам узагалі дружина з нашої родини?

Віктор провів долонею по столу.

— Пів року тому ті, кому я довіряв, спробували вивести кошти через підрядників. Розбираючись, я вийшов на ваш комбінат і Ткача. Приїхав без охорони, імені не називав: хотів відрізнити спільників від людей, яких використовують. Тамара Федорівна розповіла про вас, про вашу матір.

— Запропонувала перевірити мене?

— Просила допомогти. Про весілля почула лише вранці й заперечувала.

— А ви погодилися.

— Побоявся залишити вас із тими, хто вже вирішив вас позбутися.

— Треба було розповісти все.

— Дізнайся Оксана, хто я, документи були б знищені раніше, ніж Дмитро до них дістався.

— Які документи?

Віктор похитав головою.

— Поки що не можу про це говорити.

Олена невесело розсміялася.

— Знову мені відміряють правду порціями. Щоб слухалася.

— Слухняність мені не потрібна.

— Тоді що потрібно?

— Побудьте тут до післязавтра. Потім отримаєте все й будете вільні піти.

— Від вас теж?

Він не відвів погляду.

— Від мене теж.

Забравши ковдру, Олена пішла до Тамари Федорівни. Та не розпитувала: постелила на дивані, залишила поруч воду. Заговорила тільки вранці.

— Розповів?

— Дещо.

— Любить Віктор так затуляти людину від біди, що за його захистом уже й сонця не видно.

— І ви вважаєте його правим?

— Ні. Дожила до таких літ, коли можу любити людину й усе ж назвати її вчинок дурістю.

— Навіщо він оселився в сторожці?

— П’ять років тому наречена допомагала його партнерові вкрасти компанію. У них не вийшло. А Віктор вирішив: через гроші ніхто не бачить його самого. Почав перевіряти ділових знайомих, потім друзів. Залишився сам і вважав це підтвердженням своєї правоти.

— Виходить, і мені не вірив, бо взагалі нікому не довіряє.

— Саме так. Тепер нехай дізнається, чого це коштує.

Віктор шукав людину, якій не потрібні його гроші. Олену він ледь не втратив, віддавши перевагу контролю над правдою.

У Кленовці тим часом вітали Миколу Ткача. Уночі на рахунок комбінату надійшов забезпечувальний платіж, банк відкликав вимогу негайно зупинити операції за рахунками. Засідання кредитного комітету відклали на місяць.

О 7 ранку Павло зателефонував Миколі.

— Це ваша допомога?

Той витримав паузу — саме таку, щоб відповідь здалася скромною.

— Хіба я не обіцяв підтримати родину?

— Чому ж відправника не зазначено?

— Серйозним угодам розголос ні до чого.

Почувши розмову, Оксана забрала в чоловіка телефон.

— Миколо, чекаємо на вас увечері, покличемо близьких. Юлія має гідно виглядати поруч із рятівником 500 сімей.

— Приїду.

Юлія замовила сукню, запросила музикантів і фотографа. Олені вона надіслала голосове повідомлення, навіть не знаючи, чи працює в селищі зв’язок:

«Ти там картоплю перераховуєш, а Микола врятував виробництво. Сьогодні зробить мені пропозицію. Тепер усе так, як має бути».