Життя без прикрасМарина ковтнула слину. Спиною війнуло холодом.
— Анатолія Віталійовича вже затримали?
— Поки що лише забрали на допит. Усе заперечує. Запевняє, що про фіктивні операції й гадки не мав, папери підписував не читаючи, бо довіряв вам, своїй бухгалтерці.
— Тобто робить винною мене?
— Так, звичайна тактика. Тільки докази свідчать про інше. У його комп’ютері знайшли листування із Шаповалом, директором «Вектора». Вони обговорювали, як виводити гроші. Завтра допитаємо Шаповала. Гадаю, довго впиратися не стане: такі люди швидко видають решту, щойно їм загрожує в’язниця.
— Виходить, усе складається добре?
— Так. Телефон тримайте при собі. З’являться новини — відразу повідомлю.
Марина відклала телефон і видихнула. Люда обійняла її за плечі.
— Бачиш, справа просувається. Руслана спіймають, директор сяде. Тоді й ти зможеш спокійно жити.
— Сподіватимемося, — тихо сказала Марина.
Уночі Марині так і не вдалося спокійно виспатися. Уві сні з’являвся Руслан із каністрою бензину, потім полум’я охоплювало квартиру, і вона чула власні крики про допомогу. Кілька разів вона прокидалася в холодному поту, сідала на дивані й дослухалася до тиші у квартирі.
Поряд рівно дихала спляча Люда. Марина заздрила тому, як спокійно вона спить.
У четвер уранці її розбудив телефон. Вона схопила його й побачила номер Ковтуна.
— Алло?
— Марино Олександрівно, новини. Уночі затримали Шаповала, він уже дав свідчення. Підтвердив, що переведення грошей у готівку через фірми-одноденки організував Дорош. Сам Шаповал брав участь за відсоток. Дороша офіційно заарештовано, йому висунуто обвинувачення в шахрайстві в особливо великому розмірі. Порушено й справу про замах на вас. Підпал він заперечує, але ми встановили: наказ Карасьову віддав саме він.
— Карасьова ще не знайшли?
— Годину тому затримали на автовокзалі. Збирався виїхати автобусом із міста. Зараз дає свідчення у відділку. Зізнався, що за підпал вашого будинку Дорош заплатив йому сто тисяч. Карасьов найняв помічника — Лебедєва, теж із кримінального середовища. Того вже затримано.
З душі наче звалився величезний камінь.
— Отже, все? Спіймали їх?
— Основних фігурантів — усіх. Продовжуємо слідство, збираємо докази, готуємо справу. Від вас іще знадобляться офіційні свідчення, але час оберемо зручний для вас. Небезпеки більше немає.
— Дякую вам. Величезне спасибі.
— Нема за що. Ви врятувалися, бо послухалися стареньку. До речі, нам треба отримати її свідчення. Допоможете з нею зв’язатися?
Марина замислилася.
— Щоранку вона біля метро сидить. Антоніна Василівна.
— Гаразд, знайдемо її. Дякую вам за співпрацю. На все добре.
Коли зв’язок обірвався, Марина поклала телефон і затулила обличчя долонями. Вона плакала — від полегшення, від утоми, від усього, що довелося пережити. Люда підійшла й обійняла її.
— Що таке? Новини погані?
— Ні, добрі, — крізь схлипи відповіла Марина. — Спіймали всіх. Скінчилося.
— От і добре. Тепер усе буде добре. — Люда міцніше пригорнула її до себе.
Кілька хвилин вони так і сиділи. Заспокоївшись, Марина вмилася, випила води й повернулася на диван.
— Подумати тільки, — сказала вона, дивлячись у вікно. — Два з половиною місяці пропрацювала в цій фірмі — і ледь не загинула. Вони боялися, що я викрию їхні махінації. І все через ці акти без підписів.
— Ти правильно сказала про підписи, — відповіла Люда. — Промовчала б — і далі б тебе використовували. А коли все викрилося б, заявили б, що це бухгалтерка вигадала схему. На тебе б і звалили.
— Мабуть, ти маєш рацію.
Марина встала й підійшла до вікна. Внизу починався звичайний день: люди поспішали на роботу, машини стояли в заторі, десь гралися діти. Життя тривало.
— Людо, мені треба до Антоніни Василівни. Подякувати їй. Без неї я б зараз тут не стояла.
— Давай із тобою з’їжджу?
— Ні, я сама. Це особисте.
— Тоді бережи себе, — сказала Люда, з розумінням кивнувши.
Марина взяла телефон, одяглася й вийшла. Близько двадцяти хвилин у метро вона намагалася дібрати слова для Антоніни Василівни. Звичайного «дякую» було замало, а висловити все, що вона відчувала, не виходило.
Поділіться враженням від історії
2Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Благодарю автора за душевный рассказ. Нынешняя жизнь жестока и найти хорошего сострадательного человека ой как не легко. Дай Бог , чтобы и в жизни встречалось больше таких людей, как Марина.
Щиру радість за головних героїв.Хай усі старенькі відчують задоволення, радість й щастя на схилі літ. Але відбувається це завдяки таким людям, як Марина.