Жіночий голос на тому кінці дроту звучав діловито й спокійно, без зайвої сентиментальності, що відразу налаштувало Оксану на майбутню розмову.
«Тетяна Романівна слухає, — представилася адвокатка. — Олег Васильович уже попередив мене про ваш дзвінок у загальних рисах. Розкажіть докладно вашу ситуацію, і ми обговоримо стратегію дій».
Оксана, сидячи за кухонним столом у квартирі Наталії, докладно виклала всю історію: розлучення, про яке вона дізналася вчора вранці, вагітність, спадщину дядька Петра, умову про шлюб у заповіті й, нарешті, шокуючий зміст листа, який розкрив зв’язок Максима з Ларисою.
Тетяна Романівна слухала уважно, вряди-годи ставлячи уточнювальні запитання, а коли Оксана закінчила розповідь, на кілька секунд замислилася.
«Ситуація справді складна, але не безнадійна, — сказала вона нарешті. — Почнемо зі шлюборозлучного процесу. З огляду на те, що ваш чоловік уже подав заяву, а ви теж твердо маєте намір розірвати шлюб, ми підготуємо вашу позицію й домагатимемося завершення процесу без зайвих затримок».
«А що щодо майна? У нас є машина, заощадження на рахунках. Квартира належить мені».
«Давайте розберемо все по черзі, — сказала адвокатка. — Квартира, як ви кажете, оформлена за договором дарування від вашої бабусі, тобто є вашою особистою власністю. Машина, куплена в шлюбі, розглядатиметься окремо як спільно нажите майно, якщо тільки ви не домовитеся про компенсацію.
Що стосується заощаджень на рахунках, тут важливо розуміти, чиї саме це рахунки і коли були зроблені внески. А спадщина дядька Петра — окреме питання. Майно, яке переходить вам за заповітом, не стає автоматично спільною власністю лише тому, що ви перебуваєте в шлюбі. Тому основний ризик для вас пов’язаний саме з особливою умовою самого заповіту й п’ятирічним довірчим управлінням, якщо розлучення не буде завершене вчасно».
«Це дуже важлива інформація, — сказала Оксана з полегшенням. — Отже, навіть якщо він дізнається про спадщину до остаточного розлучення, сам по собі факт шлюбу не робить його власником половини?»
«Саме так. Але вам однаково краще не давати йому зайвої інформації, поки ми не закріпимо вашу позицію й не зрозуміємо, як саме розвиватиметься процес».
Оксана відчула, як напруження останніх днів поступово починає відступати, поступаючись місцем спокійнішій, виваженій упевненості.
«Тепер давайте обговоримо можливі дії з боку Лариси Іванівни, — провадила Тетяна Романівна. — Як я розумію з вашої розповіді, вона є племінницею покійного, і її претензії на спадщину можуть ґрунтуватися насамперед на спробі оскаржити заповіт. З огляду на те, що документ був складений із додатковими запобіжними заходами та свідками, її позиція виглядає слабшою за вашу».
«Нотаріус казав мені те саме. Але згадав, що в неї вже був досвід подібних судових тяганин і процес може затягнутися надовго, навіть якщо зрештою вона програє».
«Це можливо, — погодилася адвокатка. — Навіть слабка позиція не заважає людині подавати клопотання, вимагати експертиз і намагатися затягнути розгляд. Тому нам потрібно готуватися не лише юридично, а й психологічно».
Вони проговорили ще близько пів години, обговорюючи конкретні кроки, підготовку документів до суду, стратегію поведінки на випадок, якщо Лариса все ж таки наважиться оскаржити заповіт, а також питання матеріальної підтримки майбутньої дитини.
«До речі, про аліменти, — сказала Тетяна Романівна. — Після народження дитини ми зможемо оперативно вирішити й це питання. Якщо хочете, я заздалегідь підготую перелік необхідних документів, щоб потім не втрачати часу».
«Так, обов’язково, — відповіла Оксана твердо. — Дитина не винна в тому, що її батько виявився такою людиною, і має повне право на матеріальну підтримку, незалежно від особистих стосунків між нами».
Після розмови з адвокаткою Оксана ще довго сиділа за столом, обмірковуючи почуте. Поступово в її свідомості вибудовувався чіткий план дій на найближчі місяці, і з кожним новим пунктом цього плану вона почувалася впевненіше.
Наталія, повернувшись із роботи ввечері того ж дня, застала подругу за комп’ютером. Оксана вивчала інформацію про розлучення й процедуру вступу у спадщину, роблячи численні нотатки в блокноті.
«Ти, як справжній юрист, уже розібралася в усіх тонкощах», — зауважила Наталія зі схвальною усмішкою, зазираючи через плече подруги.
«Довелося розібратися, — відповіла Оксана, не відриваючись від екрана. — Знаєш, дивне відчуття. Ще позавчора я була абсолютно безпорадною, розгубленою жінкою, яка дізналася, що чоловік кидає її вагітну. А сьогодні я почуваюся так, ніби в мене з’явилася броня, яку ніщо не може пробити».
«Це називається дорослішання через біль, — сказала Наталія, сідаючи навпроти неї за стіл. — Іноді саме зрада змушує нас знайти в собі якості, про існування яких ми навіть не підозрювали».
Оксана кивнула, погоджуючись із цими словами, а тоді дістала телефон і відкрила історію повідомлень із Максимом.
За останні два дні він написав їй кілька разів, намагаючись налагодити контакт. Спочатку вибачався за різкість ранкової розмови, потім питав, як у неї справи, чи не потрібна якась допомога, потім знову повертався до теми спокійного розставання.
«Він що, справді думає, що я повірю в його раптову турботу? — вимовила Оксана, показуючи екран телефона Наталії. — Після всього, що я дізналася».
«А ти певна, що не хочеш сказати йому прямо, що знаєш про Ларису? Може, варто подивитися йому в очі в цей момент?»
Оксана на мить замислилася, згадуючи пораду Тетяни Романівни не піддаватися емоціям і діяти методично, дотримуючись юридичної стратегії, а не хвилинних поривів.
«Поки що не час. Мені треба спершу закріпити свої позиції, оформити спадкову справу й просунутися в розлученні. А вже потім, коли в мене на руках будуть усі козирі, я вирішу, чи варто взагалі давати йому можливість щось пояснювати, чи краще дозволити йому самому дізнатися правду в той момент, коли буде вже надто пізно щось робити».
Минув приблизно тиждень. За цей час Оксана кілька разів зустрічалася з адвокаткою, підписувала необхідні документи, готувалася до судового засідання у шлюборозлучному процесі. Максим і далі писав їй повідомлення, які поступово ставали дедалі настирливішими, а тон змінювався з вибачливого на роздратований, коли Оксана відповідала коротко й по суті, не вдаючись в емоційні розмови…
