Після двох років ув’язнення Ірина повернулася до колишньої фірми мити туалети

І такою спокійною вона була на роботі, наче й не мала образи, а вдома ридала в подушку від приниження й болю. Адже ні за що зламали їй життя. Мама втішала як могла, просила покинути цю роботу, але Іра вирішила, що спершу все ж таки спробує розібратися. Та як? Адже далі туалетів вона нікуди не ходила, у кабінетах і коридорі прибирали інші. Іра думала, а потім побачила Дмитра. Він саме йшов коридором, коли вона виносила мішок зі сміттям. Побачивши її, навіть отетерів, а потім усміхнувся:

— Привіт працівникам сортирів! — вишкірився він і попрямував далі.

— Дмитре! — гукнула його Іра. — Ти чому так зі мною? Що я тобі зробила?

— Що? — він гнівно обернувся й підійшов до неї майже впритул. — Та я через тебе! Та мене теж підозрювали, ледве повірили. Ти… ти злодійка! Будь ти проклята!

Випаливши ці слова їй в обличчя, він пішов далі, а Іра, витерши сльози, вийшла надвір. Скільки ненависті було в його обличчі, у словах! Адже присягався в коханні. Іра вийшла надвір, вдихнула свіжого повітря, наче трохи отямилася. Постояла трохи — й стало легше. Від сміттєвих баків поверталася вже спокійно. І все одно все стане на свої місця. І тут, звернувши за ріг, вона побачила цікаву картину: Дмитро й Ксенія стояли, курили, про щось розмовляли. Іру раптом наче струмом пронизало: а що, як вони вдвох тоді її підставили? Вона прикинулася дурненькою, а йому зліпити липовий сайт, рахунки й усе таке — простіше простого.

Іра буквально втиснулася в стіну, дослухаючись, про що вони говорять.

— Ну й нехай працює. Що вона зараз може? — долинуло до Ірини.

— Ксюшо, вона хитра й розумна, — відповів Дмитро.

— Та що вона може? Проклята!

Іра зрозуміла, що йдеться про неї. Занепокоїлися, отже? Здогади Ірини правильні: це вони замішані в тій історії. Але наступна фраза взагалі приголомшила її.

— Ти там усе підготував? — запитала Ксенія Андріївна.

— Ображаєш! — засміявся Дмитро. — Незабаром твій чоловічок на пару з Іркою сортири прибиратиме.

— Тихіше! — цитьнула Ксенія. — Не кричи завчасно.

— Гаразд, я побігла, а то ще хтось побачить.

— Завтра як завжди? — Дмитро легенько торкнувся її руки.