Життя без прикрас
Анна Петрівна Кравченко стояла біля плити й помішувала борщ, коли в передпокої клацнув замок. Було за десять хвилин сьома вечора, і повернення Ігоря додому в такий час стало для неї несподіванкою. Зазвичай чоловік затримувався на роботі до дев'ятої, а то й до десятої, посилаючись на термінові справи, зустрічі з партнерами та перевірки на складі.
За останні два роки це стало звичним, і Анна вже не чекала його на вечерю, залишаючи розігріти їжу на плиті.
— Аню, ти вдома? — голос Ігоря прозвучав якось особливо бадьоро, навіть із ноткою збудження.
Анна витерла руки об фартух і вийшла в коридор. Чоловік знімав пальто, на обличчі грала незвичайна посмішка, в руках він тримав якийсь конверт.
— Ігоре, ти що так рано? Нічого не сталося? — запитала вона з легкою тривогою. Усі несподіванки останнім часом приносили швидше занепокоєння, ніж радість.
— Навпаки! — він повісив пальто на вішалку і пройшов до кухні, поклавши конверт на стіл. — Сідай, мені є що тобі сказати.
Анна сіла на стілець, розглядаючи чоловіка. Ігорю було 52 роки, і в останні роки він помітно здав. Залисини на маківці стали більшими, під очима з'явилися мішки, а живіт округлився, незважаючи на дорогі костюми, які він носив. Але зараз в його очах горів якийсь азарт, якого вона не бачила вже багато років.
— Я купив тобі путівку до Туреччини. На два тижні, в хороший готель, «все включено». Виліт післязавтра.
Анна моргнула, не відразу зрозумівши сенс сказаного.
— Путівку? Мені? Але чому так раптово?
Ігор підсунув до неї конверт, і вона побачила всередині квитки та роздруківку броні готелю.
— Аню, я дивлюся на тебе і розумію, що ти втомилася. Ти працюєш, дім ведеш, на тобі все господарство. Коли ми востаннє кудись їздили разом? Роки три тому? А ти заслуговуєш на відпочинок. Ось я й вирішив зробити тобі сюрприз.
Слова були правильні, але щось у них різонуло Анну. Можливо, те, що він сказав «тобі», а не «нам»? Можливо, надто поспішне «післязавтра»? Вона взяла квиток у руки, розглядаючи: Анталья, виліт через два дні, об одинадцятій ранку.
— А ти? Ти ж зі мною не летиш?
— Не можу, Аню. У мене зараз такий аврал на роботі, важлива угода закривається. Я б із радістю, але ніяк. Зате ти відпочинеш, позасмагаєш, розслабишся. Море, сонце, басейн. Тобі це потрібно, справді потрібно.
Анна сиділа, тримаючи квиток у руках, і всередині неї піднімалася дивна суміш почуттів. З одного боку, справді, вона втомилася. Двадцять років шлюбу, робота в бібліотеці, де вона була старшим бібліотекарем, нескінченні домашні справи. Донька Катя давно виросла, вийшла заміж і жила в іншому місті, дзвонила раз на тиждень, приїжджала кілька разів на рік. Син Максим навчався в іншому місті, на зв'язок виходив ще рідше. Діти виросли й полетіли з гнізда, а вона з Ігорем залишилися вдвох у трикімнатній квартирі, і останні роки вони скоріше співіснували, ніж жили разом.
З іншого боку, така раптова щедрість чоловіка насторожувала. Ігор не був скупим, але й особливою марнотратністю не відрізнявся. Він був практичним, розважливим. Кожна велика витрата обговорювалася, планувалася. А тут раптом бере й купує путівку, навіть не запитавши, чи хоче вона взагалі кудись їхати одна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.