Перекладачку звинувачують в обмані, а суддя сміється з її слів про знання десяти мов

Оксана розплющила очі й подивилася на сусідку.

— Комусь не вкладалося в голові, що дівчина без університетського диплома може це робити. На мене заявили як на шахрайку, навіть не перевіривши якості перекладів. І ось я тут. Маю доводити те, чого взагалі не мала б доводити.

Кроки, що наближалися, урвали розмову. Двері відчинилися, на порозі знову стояла Шульга.

— Савчук, до тебе прийшли. Ходімо до кімнати для побачень.

Оксана розгублено спустилася з койки. Вона нікого не просила прийти. Їй навіть не було кого покликати.

Невелику кімнату для побачень ділила металева перегородка. За нею Оксана побачила Ірину, а поруч — незнайому елегантну жінку з діловим виглядом. На столі перед незнайомкою лежав шкіряний портфель.

— Оксано, познайомся: докторка Марина Дубровська, судова психологиня, — сказала захисниця. — Лісовський запросив психологічну експертизу перед наступним засіданням.

У животі в Оксани наче затягнувся вузол.

— Психологічну? Навіщо?

— Так зазвичай чинять, якщо в поведінці обвинуваченого помічають щось незвичне, — рівно пояснила Дубровська. — Після вашої суперечки із суддею Бондарем виникли тривожні сигнали.

— Тривожні сигнали? — Обурення Оксани наростало. — Тепер захищатися вважається чимось незвичним?

— Зачекай, річ в іншому, — швидко втрутилася Ірина. — Прокурор хоче представити тебе людиною, схильною до хворобливого фантазування. Вони мають намір довести, нібито ти не володієш мовами, а лише сама в це віриш.

— Та це безглуздо! — Оксана грюкнула долонею по столу. — Я при здоровому глузді.

— Ніхто не називає тебе божевільною, — тим самим нейтральним тоном промовила докторка. — Однак обстеження я мушу провести. Мені потрібно поставити запитання, а від тебе я прошу цілковитої відвертості.

Наступну годину Оксана розповідала про дитинство й смерть батьків, про бабусю та мови, яких навчалася поруч із нею. Доводилося відповідати й про самотність, страхи, мрії, розчарування. Дубровська докладно записувала відповіді. З її обличчя неможливо було зрозуміти, що вона думає про почуте.

— Залишилося останнє запитання. У вас буває відчуття, що оточення вас не розуміє, що ви живете в іншому світі, ніж вони?

Оксана відповіла не відразу, обмірковуючи почуте.

— Таке відчуття зі мною щодня. Тільки божевілля тут ні до чого. Я жила у світах, до яких більшість ніколи не потрапить, розмовляла мовами, яких вони ніколи не пізнають. Бачила, як словами будують мости й як із них же зводять стіни. Так, мій світ інший. Але він існує. Він такий само реальний, як упередження, через які я опинилася тут.

Докторка закрила блокнот.

— Дякую за відвертість, Оксано. Звіт буде готовий до слухання.

Коли Дубровська пішла, Ірина підійшла ближче. Вигляд у неї був стривожений.

— Є ще одна неприємність. Бондар звертався до університету не лише через експертів.

— А через що ще?

— Він вирішив докладніше розібратися у твоєму минулому. — Ірина вийняла із сумки документи. — У сімнадцять років ти просила стипендію в мовній академії. Пам’ятаєш ту заявку?

Оксана повільно кивнула.

— Мені відмовили. Не повірили написаному: вирішили, що в моєму віці стільки мов знати неможливо.

— Ось цю відмову він і використає. Каже, ти не перший рік брешеш про свої знання, і це доводить, що шахрайство для тебе — звична річ.

Оксані здалося, ніби кімната стиснулася. Варто було їй спробувати ступити крок уперед, як система штовхала її назад. Навіть спробу показати, чого вона варта, тепер обертали на доказ її вини.

— Це ще не все? — запитала вона, боячись відповіді.

Ірина завагалася.

— Професори, яких викликали… Бондар зажадав найсуворіших, найприскіпливіших. Вони прийдуть не заради чесної перевірки, Оксано. Вони збираються розірвати тебе на шматки.

Мовчання після цих слів оглушувало. Оксана відчувала, як на неї навалюється весь тягар судової системи, намагаючись погасити іскру надії, що ще жевріла в грудях.

— Скільки часу залишилося?

— Два дні. Засідання післязавтра.

— Отже, не можна втрачати ані секунди. — Оксана встала; рішучість знову розгорялася в ній усупереч усьому. — Ірино, принеси мені книжки. Підручники, матеріали всіма мовами, які тільки зможеш знайти. Якщо вони хочуть зробити випробування складнішим, я підготуюся так, як ще ніколи не готувалася.

— Оксано, самих мов може виявитися недостатньо, навіть якщо ти підтвердиш свої знання, — сказала Ірина. У її погляді захоплення змішалося зі смутком. — У прокурора залишаються скарги клієнтів: вони звинувачують тебе в шахрайстві через неправильні переклади.

— Неправильні? — перебила Оксана. — Про які переклади йдеться?