Перекладачку звинувачують в обмані, а суддя сміється з її слів про знання десяти мов

Оксану наче вдарили в живіт.

— Цього не може бути. Я по три рази перевіряла кожну роботу, прискіпувалася до всього. Ніколи б не віддала замовникові переклад із грубими помилками.

— Копії в тебе залишилися?

— На моєму комп’ютері. Тільки його забрала поліція — як речовий доказ.

Ірина записала це в блокнот.

— Домагатимуся доступу до файлів. Підтвердимо правильність перекладів — і частина обвинувачень розсиплеться.

У камері на неї з цікавістю чекала Лариса.

— Новини погані?

— Гірші за попередні, — Оксана впала на койку. — Спочатку доведи десять мов професорам, для яких ти вже брехуха. Тепер ще доводь, що в правильних перекладах немає помилок. А на додачу відбивайся від психологічної експертизи. Напевно, там уже приготували мені тавро божевільної.

Лариса тихо свиснула.

— Я ж недарма сказала про вогонь у тобі. Але ти точно хочеш іти далі, Оксано? Можна укласти угоду зі слідством. Строк буде менший, а потім житимеш із цим.

— Тобто здатися? — Оксана дивилася в стелю. — Погодитися, що всі мають рацію, крім мене? Не можу, Ларисо. Це означало б зрадити бабусю, перекреслити роки навчання. І зрадити дівчат, які мають здібності, а папірців на підтвердження немає.

— Тоді бережи сили, відпочивай, — Лариса погасила світло. — Через два дні тобі знадобиться кожен грам.

Оксана лежала із заплющеними очима. У темряві згадувалися слова, правила, ідіоми — усе, чого вона коли-небудь навчалася. Та сильніше за граматику її займали давні образи: як її не помічали, відмахувалися, заздалегідь вирішували, що вона ні на що не здатна. Незабаром їм доведеться побачити її роботу. Аби тільки цього вистачило.

Ніч минула в шепоті. Мови текли, наче окремі ріки, що вливались в океан пам’яті. Під ранок очі пекло від утоми, а Оксана все ще перебирала дієвідміни й звороти: мандаринські змінювалися арабськими, потім німецькими та французькими. Із нижньої койки долинало тихе Ларисине похропування; цей звук утішав серед невизначеності. Ізолятор зустрічав світанок важким мовчанням місця, де свобода давно стала спогадом.

Зосередитися завадили кроки. До сніданку було ще рано, але металеві двері вже відчинилися. На порозі стояла серйозна Світлана Шульга.

— Савчук, до тебе прийшли. До кімнати для побачень, негайно.

Лариса перелякано прокинулася.

— До світанку? Що за відвідувачі в таку рань?

Серце забилося частіше, поки Оксана спускалася з койки. У порожніх коридорах, якими вона йшла за Шульгою, відлуння кроків звучало як військовий барабанний дріб.

За столом у кімнаті для побачень сидів наляканий чоловік із діловим портфелем на колінах. Оксана відразу впізнала інженера Вея й не змогла приховати здивування.

— Інженере Вею?

— Оксано… — прошепотів він і різко підвівся; руки в нього тремтіли.

Лі Вей був одним із трьох заявників. У його технологічній компанії готували документи для виходу на ринки Азії, і йому доручили переклад з англійської на китайську. Тепер він стояв перед Оксаною — той, хто раніше назвав її роботу шахрайством, сам прийшов до ізолятора без відома свого адвоката.

— Пані Савчук, мені необхідно поговорити з вами. Часу небагато. Мій адвокат навіть не знає про цей візит, — голос зривався, наче слова доводилося виштовхувати фізичним зусиллям.

Шульга зачинила двері, але не вийшла: за неофіційних відвідувань правила вимагали її присутності.

— Навіщо ви прийшли? — Оксана повільно опустилася на стілець. Побачене здавалося неправдоподібним.

Вей закрив обличчя долонями. Вона встигла помітити кола під його очима й напружені плечі.

— Сказати те, що був зобов’язаний сказати відразу. Правду.

У тиші, що запала, Оксана чула власний пульс.

— Ваші переклади були бездоганні, — вимовив він так, наче кілька місяців не дозволяв собі видихнути. — Усі документи, які ви зробили для нашої компанії, були виконані бездоганно. Краще, ніж в агенціях, до яких ми зверталися раніше. Партнерів вразили і технічна точність, і те, як ви розуміли культурні особливості. Вони не знайшли у вашій роботі жодної з тих помилок, про які згодом ішлося в скарзі.

Оксані здалося, що земля йде з-під ніг.

— То навіщо ви це зробили?

— Генеральний директор з’ясував, що я найняв вас, не перевіривши дипломів, — Вей опустив очі; на обличчі проступив сором. — Мені наказали пояснити витрати на перекладачку без сертифіката. Інакше — звільнення.

— І заради свого місця ви зруйнували моє життя.

— Там було не лише це, — він поглянув на неї, не стримавши сліз. — Роман Козак, адвокат компанії, порадив оголосити переклади дефектними. Запевняв, що інакше нам не повернути гроші й не захистити компанію від юридичної відповідальності.

— Порадив брехати, — голос Оксани став гучнішим.